Він ступив уперед. Антон так притиснувся спиною до шафи, що зарипіли дверцята.
— Ось твій борг, великий економісте, — вів далі Віктор Степанович. — І відповідати за нього тобі. Завтра шукаєш додаткову роботу: вагони розвантажуй, двори підмітай, кросівки свої продавай. Повернеш усе до останньої копійки сам. Відсьогодні й квартиру оплачуєш власними грошима. До кінця місяця не розрахуєшся — поміняю замки. Підеш до мами жити, далі їй комуналку оплачуватимеш.
— Та як ви смієте! — заверещала Валентина Романівна, наче їй наступили на ногу. — Через жалюгідні копійки чоловіка на вулицю виставляти! Машо, чого стоїш? При тобі твого чоловіка принижують!
Маша підійшла впритул до Антона. Хоча дивилася знизу вгору, йому здавалося, що наблизилася бетонна стіна. Жалю не було. Була огида — як у людини, що знайшла таргана в чистій тарілці.
Чоловік не обмежувався щоденним нахабством. Літні батьки відривали від себе гроші, допомагаючи їм облаштувати життя, а він пускав їх наліво й удавав перед матір’ю щедрого благодійника.
— Машо, ну зараз вирішимо все, — пискнув Антон. — Зарплату віддам. Я для мами хотів… Вона ж стара.
— Брешеш. — Усмішка Маші оголила рівні зуби хижим вишкіром. — Собі ти намагався догодити. Щоб мати погладила по голівці: який син успішний, який годувальник.
Вона різко розвернулася й пішла до спальні. Ні плачу, ні істерики, ні заламування рук — рухи точні, як у справно налагодженого пристрою.
Розчахнувши шафу, Маша витягла стос светрів, джинси й сорочки. На валізу він не заслужив. З оберемком одягу вона повернулася в коридор і жбурнула все під ноги ошелешеному чоловікові.
Светри розлетілися по ламінату. Зверху на них упала ігрова приставка, яку Антон купив місяць тому — нібито на розпродажі.
— Зараз же йди до матері, — сказала Маша з рівною інтонацією диктора прогнозу погоди. — Не погасиш борг — сюди не повертайся. Погасиш — поговоримо, наскільки швидко підпишеш папери на розлучення.
— Машо, ти збожеволіла?
Антон сіпнувся до неї, та перед очима опинилися широкі груди тестя. Віктор Степанович стояв, не виймаючи рук із кишень, нерухомий, як гранітний монумент.
Валентина Романівна зрозуміла: запахло смаленим. Ремонт, масажери, зручна старість за чужі гроші — усе на очах ішло шкереберть.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.