Отримавши неждану підтримку, Антон швидко нахилився по одяг. Приставку притиснув до грудей, оберігаючи від пошкоджень, і, підібгавши хвоста, боком протиснувся до дверей. Із кишені спортивних штанів стирчали неоплачені квитанції, як білий прапор.
За ним сухо клацнули двері, зачинившись.
У передпокої стало спокійно. Навіть запах дешевих свекрушиних еклерів швидко вивітрився.
Тамара Григорівна визирнула з кухні, витираючи рушником руки.
— Вікторе, навіщо ж так суворо? — запитала вона, хоча погляд виказував цілковите схвалення.
— А що, танці навколо них танцювати? — хмикнув Віктор Степанович. Він вклав дочці в руку перший конверт, із грошима. — Бери. Тепер сама оплачуй. А дбайливий наш фрукт нехай у мами на шиї влаштовується.
Маша стиснула конверт долонями й зареготала, закинувши голову. Сміх вийшов гучний, щирий. Їй було вільно й легко.
Вони перезирнулися з батьком. Увесь цей час поруч удавав із себе голову сім’ї звичайнісінький паразит. Тепер він вирушив у звичне середовище — на мамин диван.
— Мамо, тату, нумо чай пити, — сказала Маша, витираючи сльозинку від сміху. — Після цієї вистави страшенно їсти хочеться.
За столом їли пироги Тамари Григорівни й пили міцний чай. Уперше за довгий час Маша не гадала, з яким настроєм сьогодні повернеться чоловік.
А Антон ніс речі в маленьку двокімнатну квартиру Валентини Романівни. Мати голосила поруч: куди тепер подіти його комп’ютер, хто за ремонт заплатить, раз син виявився таким невдахою.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.