Життя без прикрасДруге.
Коли настала сьома ранку, я набрала номер рекламної агенції. Там ще спали.
— Мені терміново потрібні вивіски для сорока трьох точок і рекламні щити по всьому місту. Нова назва — «Таня пече». Обличчя теж змінюємо. На моє.
— Тетяно Василівно, ви впевнені? — запитав сонний голос. — Вибачте, може, запросимо модель?
— Для реклами їжі худих обирають? Знаю. Але фотографуватимете мене. І не по плечі — всю, на повний зріст.
У грудні нас розлучили. Усе засідання тривало сорок хвилин. Новий адвокат Бондаря намагався домогтися скасування шлюбного договору: стверджував, нібито я обдурила чоловіка.
Суддя була втомлена жінка мого віку, та й статурою ми з нею були однакові. Вона погортала справу.
— Відповідачу, договір з’явився з вашої ініціативи. Складав його ваш юрист. Підпис тут ваш?
— Мій. Але ж я не думав, що вона…
— Думати слід було у 2011 році, — обірвала суддя й коротко глянула на мене, як своя на свою.
Оксана сама дала проти нього пояснення. Отримавши повістку у справі про чотирнадцять мільйонів, вона за два дні повернула дев’ять мільйонів, що лежали на її рахунку. На шести аркушах, із датами, розписала, як Микола Степанович увів її в оману щодо свого майна. Гарно розписала.
З картками теж розібралися. Третя була в Оксани, а четверту отримала Іра, двадцятишестирічна фітнес-тренерка. З того клубу, куди чоловік подарував мені абонемент до весняного свята.
Про Іру Оксана вперше почула від слідчого в судовому коридорі. Мені казали, що там було гучно. І що Бондар затуляв голову текою.
Свинею він називав мене, а сам, виходило, стояв у кориті на всіх чотирьох ногах.
Усі наші сорок друзів зникли за один день. У листопаді, щоправда, об’явився Вадик: зателефонував дізнатися, чи не влаштую я його зятя у відділ постачання.
— Вадику, пам’ятаєш, як ти сміявся 20 жовтня?
— Таню, це Бондар жартував. Ми ж із ввічливості.
— Із ввічливості я й відмовлю твоєму зятеві.
У лютому до нас прийшов сам Бондар. Я в головному цеху саджала в піч бородинський хліб, коли постукали. Тітка Галя визирнула за двері.
— Таню, твій колишній. Худий, як жердина. Пустити?
Він стояв на порозі, а я не відразу його впізнала. Засмага зникла; святковий піджак висів, як на вішаку. За три місяці Бондар скинув кілограмів п’ятнадцять. У нього, виявляється, виходило.
— Танько… Тетяно Василівно… — Він ковтнув. — Тетяно Василівно, поговорити прийшов. Я все зрозумів. Не мав рації. Зі свинею тоді погарячкував, не зі зла сказав. Мужики випили, я ляпнув, щоб посміялися. Ти ж знаєш, п’ятнадцять років… Ти одна в мене справжня. Ці Оксани — мішура. Давай спробуємо спочатку. Я тепер інший.
— Де живеш, Бондарю?
— На лоджії у Вадика. Його дружина пиляє, вимагає, щоб з’їхав.
— Робота є?
Він відвів очі.
— Нікуди не беруть. Кому я у п’ятдесят два потрібен? У місті тепер усі знають. Твої щити на кожному розі.
Щити.
До мого цеху він ішов через місто повз рекламу, де я була зображена на повний зріст.
— Таню, пусти хоча б додому. На дивані спатиму, робитиму все. Мені їсти нічого, Таню. По акції я вчора купив твій хліб — учорашній.
Я дивилася на худу, жалюгідну людину, яка просила мене впустити її, і шукала в собі радість. Ось він, привід тріумфувати. Тільки всередині було порожньо, трохи гидко й шкода.
Жаліла я не його. Жаліла п’ятнадцять років на краю свого ліжка, коли втягувала живіт і намагалася займати менше місця.
— Назад ти не повернешся, — сказала я. — Тебе не буде ні в домі, ні на дивані. Ніколи.
Він кивнув. Мені здалося, особливої надії в нього й не було.
— Зате роботу дати можу, — продовжила я.
Він звів очі.
— Директором? Таню, я й заступником згоден. Постачальників знаю, усі ходи знаю.
— Вантажником. Нічна зміна з десятої до шостої. Борошно в мішках по п’ятдесят кілограмів. Оклад звичайний, як у решти. Щодня ще хлібина. Бригадирка — тітка Галя. Запізнишся — звільнить вона, не я.
Він так і залишився з відкритим ротом.
— Знущаєшся?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.