Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

— Я побігла! — гукнула я з коридору.

Віктор визирнув із кухні, де вже шумів електричний чайник, що закипав. Він підійшов ближче й несподівано лагідно обійняв мене за плечі.

— Не хвилюйся, усе ж добре минуло.

— Я не хвилююся, Вітю, я радію. — Я на мить притулилася до нього, вдихаючи такий рідний, знайомий запах його деревного одеколону.

— Ну й чудово. Увечері побачимося вдома.

Місто щойно прокидалося. Небо на сході забарвлювалося в ніжні персикові тони. Повітря було чистим, прозорим, сповненим запаху відталої землі та свіжості. Я сіла в напівпорожній ранковий автобус і дістала телефон, відкривши наше листування із сестрою.

Останнє її повідомлення надійшло позавчора: «Ірко, я вже ходжу, як неповороткий слон. Не можу дочекатися, коли цей тягар зникне». Тоді я відповіла смайликом, що сміється, і побажала терпіння.

Тепер же я швидко набрала новий текст: «Світланочко, рідна, вітаю. Скоро приїду. Дуже хочу побачити малюка. Як ти почуваєшся? Як усе минуло?»

Відповіді не було. Найімовірніше, вона спала після важкої ночі або просто вимкнула звук на телефоні. За вікном автобуса неспішно миготіли сонні вулиці Ольховця. Поодинокі ранні перехожі, зачинені вітрини магазинів. Я дивилася на них і думала про Світлану.

Чесно кажучи, ми віддалилися одна від одної після того, як подорослішали. У кожної з’явилося своє життя, свої турботи та пріоритети. Я закінчила економічний інститут, наполегливо працювала й дослужилася до посади головної бухгалтерки у великій будівельній компанії. Робота була нервова, але стабільна. Зарплата пристойна — сімдесят вісім тисяч щомісяця.

А потім пішла з життя наша улюблена бабуся Раїса. Своїм заповітом вона залишила мені чудову трикімнатну квартиру в самому центрі міста. Цей спадок дістався мені нелегко. Далекі родичі довго обурювалися, намагалися оскаржити документ, але квартира за законом і по совісті дісталася мені.

Бабуся Раїса завжди казала, що залишить житло саме мені, бо я доглядала за нею останні роки, купувала ліки, навідувала щотижня, тоді як інші лише телефонували на великі свята.

Світлана тоді працювала майстринею манікюру в простенькому салоні й винаймала крихітну кімнату навпіл із подружкою. Бачилися ми з сестрою рідко, здебільшого на родинних застіллях.

Два роки тому я вийшла заміж за Віктора. Він переїхав до мене. За душею в нього була лише крихітна однокімнатна квартира на самій околиці міста, яку він здавав квартирантам, щоб мати додатковий дохід.

Весілля ми зіграли скромне. Запросили близько сорока гостей, лише найближчих. Світлана була моєю свідкою. Вона багато сміялася, танцювала й голосно казала всім довкола, як мені пощастило вполювати такого видного чоловіка.

Після нашого весілля Світлана раптом почала заїжджати до мене значно частіше. То забіжить просто попити чаю з тортом, то прийде поскаржитися на клієнтів. Я щиро цьому раділа. Думала, може, ми знову станемо близькими, як у ті далекі шкільні роки.

А одного разу Світлана приголомшила всю родину новиною: вона вагітна. Від якогось малознайомого Артема, з яким зустрічалася від сили місяці три. Новина вдарила, наче грім серед ясного неба, але сестра вперлася:

— Буду народжувати. Мені вже тридцять років, — казала вона, сидячи на моїй кухні й нервово покручуючи горнятко з ромашковим чаєм. — Уже час. Артем обіцяє, що ми одружимося відразу після пологів.

Та загадковий Артем безслідно зник уже через два місяці. Він просто змінив номер і перестав виходити на зв’язок. Світлана ридала білугою. Я годинами сиділа з нею, гладила по спині й утішала.

Батьки забрали її жити до себе, але в батьківському домі їй було неспокійно. Вона постійно зривалася на мамі, влаштовувала скандали на порожньому місці. Я навіть пропонувала їй пожити в нас із Віктором. Просторі кімнати дозволяли, місця вистачало всім. Але Світлана категорично відмовилася, заявивши, що не хоче бути тягарем для молодої родини.

Автобус плавно загальмував на зупинці в центрі міста. Я вийшла на проспект і попрямувала просто до великого дитячого магазину, який саме відчиняв двері. Усередині пахло солодкуватою дитячою присипкою, новою тканиною та пластиком іграшок.

— Доброго ранку. Вам щось підказати? — привітно всміхнулася продавчиня у фірмовій футболці.

— Так, будь ласка. Мені потрібен гарний подарунок для новонародженого. Хлопчик народився сьогодні вночі.