Ось заради чого свекруха прийшла насправді. Три тижні тому Марина продала двокімнатну квартиру, отриману від покійної бабусі. Уся сума лежала на її особистому банківському рахунку. Рахунок був відкритий лише на Марину, а гроші дісталися їй у спадок, тож без її згоди Тарас не міг ними розпорядитися. Марина це знала; судячи з миттєво похмурілого обличчя Галини Петрівни, та теж чудово розуміла становище.
Заощадження мали стати основою для купівлі нового житла, яке подружжя збиралося оформити на Марину. Тепер разом зі шлюбом зникала й можливість розпорядитися чужими мільйонами, яку мати й син, схоже, вже вважали майже своєю. Галина Петрівна говорила про сімейне майбутнє, але її погляд щоразу оживав лише при згадці про рахунок і квартиру. Саме ця втрата хвилювала її значно дужче за зраду сина й приниження невістки.
Марина різко смикнула блискавку на сумці. Тарас здригнувся від сухого звуку.
— Кажете, він оступився? Тоді нехай і далі рухається до виходу. Його речі зібрані.
— Ти не можеш так вчинити! — обурилася Галина Петрівна, притиснувши долоню до грудей. — Ви сім’я. Зараз ти злишся й сама не розумієш, що робиш. Залиш Тараса тут хоча б до ранку. У мене вже серце прихопило… Принеси води, донечко, мені треба випити заспокійливе.
Марина чудово знала, що здоров’я свекрухи дозволяло їй влаштовувати подібні вистави без найменшого ризику. Сперечатися з Галиною Петрівною було марно: будь-яке заперечення тонуло в потоці докорів, скарг і гучних зітхань.
— Фільтр стоїть на кухні праворуч, — спокійно сказала Марина. — А ти, Тарасе, залиш ключі на тумбочці. Розмову закінчено.
Вона взяла Кекса на руки й вийшла на балкон, не бажаючи слухати продовження. За десять хвилин вхідні двері з силою грюкнули, і квартирою розлилася незвична тиша…
