У кадр увійшла Оксана.
Донька озирнулася, дістала з холодильника графин. Надія Андріївна впізнала свій компот, який варила щотижня. Чоловік його не любив, ніколи не пив. Оксана вийняла з сумки маленький флакончик і щось додала в напій. Розмішала ложкою, сховала флакончик, поставила графин назад. На все пішло менше хвилини.
Надія Андріївна дивилася, не відводячи очей. Це була не нечітка постать, не людина, яку можна сплутати. Знайомі руки, звичні рухи, обличчя власної доньки.
Їй хотілося відшукати в цих рухах затримку, випадковість, бодай щось, що дозволило б попросити переглянути висновок. Але Оксана діяла впевнено й швидко. Надія Андріївна бачила не чужу кухню, де важко розібратися в тому, що відбувається, а свій звичний простір. Знала, кому потрібен цей графин і чому донька поставила його саме туди. Від упізнавання ставало страшніше: кожна знайома дрібниця зменшувала можливість переконати себе в помилці.
— Оксана, — прошепотіла вона. — Це Оксана.
— Я розумію, наскільки важко вам зараз, — тихо сказав Мельник. — На записі видно, як ваша донька додає невідому рідину в напій. За вашими словами, цей компот призначений вам, чоловік його не п’є.
Надія Андріївна ледь слухала. Здавалося, всередині все завмерло. Вона готувалася побачити чоловіка, перебирала його можливі мотиви, згадувала гроші й страхування. Донька теж миготіла в підозрах, але до цієї миті Надія Андріївна не розуміла, наскільки відчайдушно відмовлялася в це вірити.
Оксана. Дівчинка, яку вона виносила, виростила, заради якої в усьому собі поступалася. Тепер ця жінка на екрані спокійно розмішувала щось у материному компоті. Надію Андріївну нудило від самого вигляду графина.
— Навіщо їй це? — більше нічого спитати не вдалося.
— Є припущення, але поки що не остаточна відповідь, — сказав Мельник. — Ми детальніше перевірили справи Богдана. Становище набагато гірше, ніж вам пояснювали. Будівельний проєкт пів року не рухається. Партнери вийшли, виявивши порушення в земельних документах. Зять залишився з боргами перед банком і приватними кредиторами. Відсотки в останніх значно вищі за банківські.
— Хто ці люди?
— Серед них Сергій Коваль. Той самий знайомий із фармацевтичної сфери, якого ви згадували. Його діяльність не обмежується роботою з ліками. Є відомості про неофіційні позики під великі відсотки та використання зв’язків для отримання рецептурних засобів. Ми перевіряємо, який стосунок це має до вашої історії.
Надія Андріївна намагалася поєднати почуте. Богдан позичив, повернути не зміг, борг продовжував зростати. Разом із боргом, імовірно, посилювався тиск. А в тещі був поліс на суму, яка могла позбавити молодих значної частини проблем. Те, що хвилину тому здавалося неможливим, набувало страшної грошової логіки.
Вона все-таки знайшла одне заперечення й ухопилася за нього.
Як бухгалтерка, Надія Андріївна звикла шукати деталі, що не сходяться. Зазвичай вони допомагали виявити помилку в розрахунку. Тепер їй майже відчайдушно хотілося, щоб така помилка знайшлася і тут. Щоб одна невідповідність змусила слідчого переглянути страшну версію, а її саму позбавила потреби уявляти доньку, яка чекає материнської смерті. Питання про отримувача виплати давало бодай можливість зупинитися й ще раз перевірити міркування.
— Але ж отримувач Павло. Оксана цих грошей напряму не отримає. Який їй сенс?
— Ми теж поставили це запитання, — відповів Мельник. — Підняли історію договору детальніше. Близько року тому обговорювалася заміна отримувача: замість чоловіка хотіли вказати доньку. Заяву почали оформляти, однак процедуру не завершили.
— Чому?
— За умовами саме цього оформлення потрібна була особиста присутність обох подружжя в офісі. У компанії повідомили, що такого візиту не відбулося. Тому отримувачем залишився Павло Григорович.
Надія Андріївна опустила очі. Оксана знала страхову роботу зсередини, допомагала матері з особистим кабінетом, могла розібратися в усіх потрібних паперах. Якщо заяву готувала вона, значить, не просто чула про поліс, а намагалася отримати виплату сама. Але спроба не завершилася. Надія Андріївна все ще шукала в цьому бодай щось, що дозволило б відкинути страшне припущення.
Самі по собі умови договору були їй зрозумілі. Професійна звичка дозволяла стежити за сумами й переходами від одного документа до іншого. Труднощі починалися там, де замість звичайних учасників угоди з’являлися імена її рідних. Вона могла спокійно перевірити розрахунок і ніяк не могла прийняти, що предметом цього розрахунку стало її життя. Тому поверталася до тих самих запитань, хоча слідчий уже відповідав досить ясно. Їй треба було не лише почути відповідь, а й витримати її, а на це потрібно було значно більше часу, ніж на читання будь-якого фінансового документа.
— Тоді нічого б не вийшло. Паша отримав би гроші, а не вона.
— Можливий інший розрахунок, — обережно сказав слідчий. — Ваш чоловік уже допомагав молодим, коли вони опинялися в скруті. Якби він отримав велику виплату після вашої смерті, частина коштів могла б знову піти доньці. Особливо якщо те, що сталося, мало б вигляд звичайної хвороби, а їхнє становище — безвихідного.
Вона довго мовчала. У цій версії Оксані навіть не обов’язково було оформлювати гроші на себе. Досить знати, що батько знову не відмовить, повірить, урятує. Матері не стане, Павло залишиться з горем і виплатою, а в молодих знайдуться чергові термінові зобов’язання. Надія Андріївна намагалася це осмислити й не могла. Надто добре вона знала власну готовність прийти на допомогу доньці, щоб не зрозуміти, на що міг розраховувати хтось інший…
