Оксана набрала номер матері. Тамара Миколаївна відповіла майже одразу й за самим лише голосом доньки зрозуміла, що сталося щось недобре.
— Знову Лариса Павлівна? — спитала вона без довгих передмов.
Оксана невесело всміхнулася й розповіла про премію, дзвінки та сварки з Денисом. Мати щиро пораділа за виплату, але потім посерйознішала.
— Документи тримай у себе. Картки, паролі, доступ до банківського застосунку — теж. Не залишай нічого там, де можна взяти без твого відома.
— Мамо, ти кажеш так, ніби вона здатна залізти в наш гаманець.
— Я колись теж вважала свою свекруху безневинною. Одного разу вона попросила мої сережки — нібито на ювілей подруги. Я дала, а потім дізналася, що прикраси давно продані. Не стверджую, що в тебе буде те саме. Просто не будь безтурботною.
Після розмови Оксана вийшла на балкон. Унизу проїжджали машини, рідкі ліхтарі відбивалися в мокрому асфальті. Холодний вітер тріпав волосся, і вона щільніше запахнула кофту. Материне попередження здавалося надмірним, однак тривога вже оселилася всередині й не збиралася зникати.
Уранці свекруха зателефонувала знову й попросила позичити три тисячі на ліки. Оксана відповіла, що передасть гроші при зустрічі. Увечері вона згадала про це Денисові.
— Ну то дай, — відгукнувся він, не відриваючись від телефона.
— Дам. Тільки чому вона звернулася до мене, а не до тебе?
— Може, незручно просити сина.
— Денисе, ти її син. Чого їй соромитися саме тебе?
Він знизав плечима, і розмова закінчилася. Але відчуття, що довкола премії поволі затягується невидима петля, стало ще сильнішим.
У суботу близько полудня у двері подзвонили. На порозі стояла Лариса Павлівна з двома пакетами й привітною усмішкою.
— Була неподалік, вирішила зазирнути. Можна?
Оксана впустила її до квартири. Свекруха виклала на стіл яблука, печиво й банку малинового варення, потім обійняла Дениса, який вийшов із кімнати. Вони влаштувалися на кухні. Лариса Павлівна похвалила порядок, розпитала сина про роботу й обережно зауважила, що головне — отримувати зарплату без затримок.
Деякий час розмова залишалася звичайною. Потім свекруха зітхнула й сказала, що холодильник почав погано морозити. Старому апарату було років п’ятнадцять, майстер нібито порадив не витрачатися на ремонт, а купувати новий.
— Тільки де мені взяти таку суму? — розвела руками Лариса Павлівна. — Пенсія невелика. Комунальні платежі, їжа, ліки — нічого не залишається.
— Можна оформити розстрочку, — запропонував Денис.
— У моєму віці страшно зв’язуватися з боргами. Раптом не впораюся?
Оксана мовчки дивилася в чашку. Усе відбувалося саме так, як вона й припускала: скарга, пауза, розрахунок на почуття провини.
— А у вас як справи? — вела далі Лариса Павлівна. — Денис казав, ви ремонт задумали. Значить, вдалося щось відкласти.
— Трохи, — ухильно відповів він.
— Добре, коли є можливість відкладати. А я живу від виплати до виплати. Отримую двадцять п’ять тисяч, із них тисяч п’ять одразу йде на квартиру. Хіба на решту розгуляєшся?
Денис подивився спершу на матір, потім на дружину. Оксана ледь помітно похитала головою. Він відвів погляд.
За двадцять хвилин свекруха почала збиратися. У передпокої вона про щось тихо заговорила із сином. Оксана не розрізняла слів, але чула благальний тон Лариси Павлівни й винуваті відповіді Дениса.
Коли двері зачинилися, він повернувся на кухню й потер обличчя долонями.
— Вона попросила допомогти з холодильником, — зізнався він. — Я сказав, що подумаю.
Оксана почала прибирати чашки.
— У твоєї матері власна квартира й стабільна пенсія. Після обов’язкових витрат у неї лишається достатньо на звичайне життя. Якщо холодильник справді потрібен, вона може кілька місяців відкладати.
— А якщо не може?
— Тоді можна підібрати недорогу модель або розстрочку. Але ми не зобов’язані скасовувати свій ремонт і купувати техніку всім родичам.
— Це не «всім родичам». Це моя мати.
— А я твоя дружина. Наша ванна розвалюється зараз, а не колись потім.
Денис пройшовся кухнею, дедалі більше дратуючись. Він знову нагадав, що мати виростила його сама й заслуговує на допомогу. Оксана відповіла, що вдячність не означає довічного обов’язку віддавати все на першу вимогу.
— Моя сім’я — це і ти, і вона, — різко сказав Денис.
Оксана ковтнула клубок у горлі.
— Ні. Твоя сім’я зараз — ми з тобою. Лариса Павлівна залишається твоєю матір’ю, але це не дає їй права розпоряджатися нашими грошима.
Він довго дивився на неї, ніби бачив уперше, потім похитав головою й вийшов. Оксана залишилася біля мийки, опустивши руки в прохолодну мильну воду. Вона ще не знала, що прохання про холодильник було лише першим відкритим кроком…
