Того вечора вони майже не розмовляли. Денис ліг раніше, ніж звичайно, і відвернувся до стіни, а Оксана довго слухала його рівне дихання, намагаючись зрозуміти, як одна банківська цифра змогла так швидко змінити атмосферу в домі. Раніше вони сперечалися через дрібниці, але вміли зупинитися й почути одне одного. Тепер між ними ніби сиділа третя людина, навіть коли Лариси Павлівни поруч не було.
За три дні Денис повернувся з роботи тихіший, ніж зазвичай. Оксана готувала вечерю й нарізала овочі, коли він підійшов ззаду, обережно обійняв її й уткнувся підборіддям у плече.
— Пробач мені. Я зірвався й наговорив зайвого.
Оксана поклала ніж на дошку й обернулася.
— Я теж могла говорити м’якше. Але мені страшно, Денисе. Зараз твоя мама просить холодильник. Потім з’явиться інша причина, і кожна наша відмова перетворюватиметься на сімейну війну.
— Не буде, — запевнив він. — Я поговорю з нею. Поясню, що в нас є свої плани й ми не можемо роздавати гроші.
Оксана кивнула й пригорнулася до нього. Їй хотілося повірити, що на цьому все закінчиться, що чоловік справді окреслить межу й Лариса Павлівна її прийме. Два дні минули спокійно, а на третій свекруха знову з’явилася без попередження.
Вона зайшла з невеликою сумкою, пояснивши, що була в подруги неподалік. Денис пив чай і переглядав новини. Побачивши матір, він помітно напружився, але все ж запропонував їй сісти. Оксана дістала печиво й поставила чайник.
— Ну що, ремонт почали? — спитала Лариса Павлівна, щойно влаштувалася за столом.
— Поки шукаємо майстра, — відповів Денис.
— Зараз хороші майстри дорого беруть. Мені б теж ванну освіжити, та коштів немає, — зітхнула вона, а потім повернулася до Оксани. — Ти все так само багато працюєш?
— Доба через дві.
— Важко. Зате медикам, кажуть, тепер непогані премії нараховують. Особливо тим, хто під час епідемії в лікарнях був.
Оксана відчула, як напружилися плечі.
— Іноді нараховують.
— І тобі багато дісталося?
— У всіх по-різному.
Свекруха чекала продовження, але Оксана мовчала. Денис уперто дивився в чашку. Нарешті Лариса Павлівна всміхнулася натягнуто й сказала, що не збирається лізти в чужі справи, їй просто цікаво. Після незручної паузи вона перемкнулася на інше прохання.
— Синку, ти міг би в четвер з’їздити зі мною до великої лікарні? Мені треба здати аналізи, а самій страшнувато. Раптом дорогою стане зле.
— Звісно, — одразу погодився Денис. — Відпрошусь у Андрійовича.
Лариса Павлівна засяяла й погладила його по руці.
— Ти в мене найнадійніший. Завжди знала, що можу на тебе розраховувати.
Оксана відвернулася до вікна. У цих словах не було прямого докору, але він відчувався надто виразно.
Коли свекруха зібралася додому, Денис провів її до дверей. У передпокої знову залунав приглушений шепіт. Після її відходу Оксана спитала, про що вони говорили.
— Мама попросила не казати тобі, що їй треба не до лікарні, — неохоче зізнався Денис. — Вона їде до служби, де займаються перерахунком пенсій. Боïться, що ти вирішиш, ніби вона знову думає тільки про гроші.
— Тобто вона заздалегідь вигадала брехню й втягнула тебе в неї?
— Не драматизуй. Їй просто ніяково.
— Якщо людині ніяково казати правду, вона не просить іншого брехати замість себе. Навіщо їй супровід до звичайної установи?
Денис насупився.
— Бо вона літня й тривожиться.
— Вона керує тобою через жалість. Спочатку холодильник, тепер поїздка під вигаданим приводом. Ти не бачиш, як це працює?
— А ти не бачиш нічого, крім підступу, — спалахнув він. — Може, тобі хоч інколи варто подумати не лише про себе?
Оксана зблідла.
— Я думаю про нас. Про наш дім, наше майбутнє й гроші, які заробила я.
— Моя мати все життя думала про інших. Тепер їй потрібна допомога, а ти вираховуєш, скільки в неї лишається після комунальних платежів.
— Бо вона не голодує й не залишається без ліків. Вона хоче отримати частину нашої премії й ходить довкола цього манівцями.
— Ти зла й черства, — кинув Денис, схопив куртку й вийшов.
Оксана ще кілька секунд стояла посеред кухні, не відчуваючи підлоги під ногами. Потім одяглася й поїхала до матері. Тамара Миколаївна відчинила двері, мовчки обійняла доньку й тільки на кухні почала розпитувати, що сталося.
Оксана розповіла про все: про дзвінки, холодильник, брехню про лікарню й звинувачення чоловіка. Мати слухала уважно, не перебиваючи.
— Вона методично тисне на його почуття обов’язку, — сказала Тамара Миколаївна. — І Денис уже перестав відрізняти прохання від маніпуляції.
— Що мені робити?
— Не віддавати гроші. І не давати їй вільного доступу до квартири.
Оксана підвела очі.
— У неї є ключі. Денис колись дав їй комплект на випадок непередбаченої ситуації.
Тамара Миколаївна повільно поставила чашку.
— Тоді забери їх.
— Він не погодиться. Скаже, що я сходжу з глузду.
— Поміняй замок і залиш нові ключі тільки вам двом. Скажи, що старий почав заїдати. Це не розв’яже проблему назавжди, але бодай позбавить її можливості зайти без дозволу.
Оксана замислилася. Порада здавалася жорсткою, однак після останніх подій уже не виглядала безглуздою.
— А якщо Денис усе одно буде на її боці?
Мати стиснула її пальці.
— Тоді тобі доведеться вирішити, чи можна будувати життя з людиною, яка щоразу обирає чужі вимоги замість твоєї безпеки. Любов без поваги й підтримки довго не витримує…
