Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Вона приїхала продати будинок своїй матері...

Частина 5 з 11

— У вас знайдеться аптечка?

— Знайдеться. Що з рукою?

— Та нічого особливого.

Але долоня була сильно порізана диском шліфувальної машинки. Тамара посадила Андрія на кухні й промила поріз.

— Тут треба до травмпункту. Може, доведеться зашивати.

— Дістануся сам.

— Із цією рукою?

— Друга ж ціла, нею й кермуватиму.

— Андрію, які ж ви буваєте вперті.

— Буває.

До райцентру його все-таки повезла Тамара. Раніше їм не траплялося майже годину провести вдвох за межами села. Назад Андрій їхав мовчки, а потім несподівано заговорив про її матір:

— Ніна Василівна вважала, що ви вдалися в батька.

— Чим же?

— Коли беретеся допомагати, заперечувати марно.

— А коли беруся продавати будинок?

Він повернувся до вікна.

— І тоді теж.

— Отже, ви все ж проти продажу?

— Мені хочеться, щоб ви спершу пожили тут звичайним життям. Не тиждень серед дитячих спогадів, а пожили. І вже потім вирішили.

— Чому для вас це так важливо?

Відповів він не відразу:

— Ваша мати побоювалася, що одного дня ви надто швидко продасте цей будинок.

Тамара різко обернулася до нього.

— Вона з вами про це говорила? Що саме?

— Казала, що ви звикли все обмірковувати, а є речі, які спершу треба прожити.

— І попросила вас перешкодити мені?

— Ні. — Він відповідав без роздратування. — З таким дорученням я б одразу до вас прийшов. Вона якось сказала: «Тома побачить, що дім порожній, і вирішить, що більше він їй не потрібен. Хоч би одне літо провела тут по-людськи, не наїздами». Оце й усе.

Тамарі ставало прикро.

— А чому про це знали ви, а не я?

— Можливо, вона й вам намагалася сказати. Тільки інакше.

До самого дому більше ніхто не заговорив. Тамара одразу пішла до материної спальні. Дістала з шафи коробку з паперами, перебрала її вміст — ні листа, ні заповіту. Їй потрібен був документ: щось офіційне, де ясно написано, чого від неї хотіли. А мати жодних вказівок не залишила. Залишила дім.

Надвечір Андрій приніс автомобільні ключі.

— Ви мені пробачте. Може, дарма я це розповів.

— Ні, не дарма.

— Сердитеся?

— На маму. На себе. На вас теж, трохи.

— Заслужив.

Він уже йшов, коли Тамара зупинила його:

— Ви ж серйозно вважаєте, що восени тут усе змінюється?

— Вважаю.

— Чому?

— Улітку полюбити тутешнє життя неважко. А от із приходом осені все несправжнє зникає.

Андрій пішов. Тамара подивилася на календар: менше двох місяців до вересня.

Кирило приїхав наприкінці липня й цього разу збирався залишитися майже на два тижні замість колишніх чотирьох днів. Сервісний центр закривали на ремонт; коли з’ясувалося, що він вільний, син несподівано погодився пожити в селі. Першого ж вечора він зауважив:

— Як на мене, сусід тебе тепер менше дратує.

— Він мене й раніше не дратував.

— Ну звісно.

— Кириле.

— Мені двадцять два, мамо. Уже можу розпізнати, коли дорослий сам себе обманює.

Вона поставила перед ним тарілку, ніби останніх слів не було.

Сільські заняття швидко захопили Кирила. Вони з Андрієм довели старий мотоцикл до того, що мотор, який мовчав багато років, нарешті подав голос. Іра знімала все на телефон; коли обидва чоловіки разом відскочили від вихлопу, вона розреготалася.

Іншого вечора Тамара побачила біля сусідського сараю чотирьох. При світлі ліхтаря, який тримав Кирило, Андрій щось пояснював місцевому хлопчиськові, що крутив колесо. Іра вмостилася поруч на перевернутому ящику. Від цієї картини Тамарі стало тепло — і майже відразу страшно.

Вона знала, як легко звикнути до того, що потім зникає. Після розлучення з Віктором довелося довго відучувати себе чекати на нього вечорами, дослухатися до ліфта, планувати спільні вихідні, залишати ввімкнене світло в передпокої. З Андрієм ще нічого такого не відбувалося, а вона вже чекала. Бачила, коли засвічувалося вікно майстерні, помічала його від’їзди. Якщо за день жодного разу не чула пилки, теж помічала.

— Мамо, ти сьогодні вже тричі до вікна підходила — погоду перевірити, — сказала якось Іра. — Вона в нас тепер у сусідньому дворі живе?

Тамара засміялася й жбурнула в неї кухонний рушник.

Увечері із саду вона побачила біля Андрія незнайому жінку років двадцяти п’яти з маленькою дівчинкою. Жінка обійняла його, потім вони довго розмовляли біля ґанку. Настрій у Тамари одразу зіпсувався…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

2

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Марта ПетрівнаУкраїна

Полегшення,Розумний вчинок,я би теж так зробила.Гроші як вітер,раз і нема.

ЛюбовьФінляндія

Правильно сделала что дом оставила,Самой в радость и детям тоже.И Любовь пришла,когда ее не ждали.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Сім'я»

Усі історії рубрики