— На цьому місці вона стояла, коли я вперше до Ніни Василівни на чай прийшов.
— Ви часто з нею тут чай пили, — Тамара подивилася на нього. — А я нічого не знала.
— Не про все ж вона звітувала.
— Схоже, взагалі мало про що говорила.
Андрій присів скраю.
— Не певен. Буває, дорослі діти чують про батьків лише те, що збігається зі звичним уявленням.
— Ви мене повчати взялися? — Це її вкололо.
— Ні. Про себе подумав.
І розповів те, чого раніше не розповідав. Після смерті дружини він поринув у роботу, гадаючи, що обом так буде легше. Наталії тоді було сімнадцять; горе вона переживала майже сама й довго на нього ображалася.
— Через кілька років сказала: «Тату, ти був поруч, але тебе не було». Правильно сказала.
— Ви тепер помирилися?
— Розмовляємо.
— Але ж це інше.
Тамарі стало зрозуміліше, чому він покинув райцентр. Поїхав від власного колишнього життя, а не від людей.
У середині червня приїхала Юля, молода рієлторка. Оглянула кімнати, сфотографувала фасад, ділянку, сад.
— Старенький будинок, зате місце вдале. Не завищимо ціну — швидко продамо. Під дачу особливо добре.
За вікном Тамара бачила Андрія: працював у майстерні й у їхній бік не дивився.
Коли Юля поїхала, залишився аркуш із попередньою ціною. За ці гроші можна було погасити залишок автомобільного кредиту, Кирилові допомогти з першим внеском за житло, Ірі відкласти на університет. Сума виходила непогана. Продаж знову видався зрозумілим рішенням.
Увечері Тамара поливала квіти біля ґанку й помітила дрібну тріску. Доріжка з трісок вела під яблуню. Андрій сидів на лавці, поправляючи кріплення.
— Уже зламалася?
— Та ні, дошка хиталася.
Тамара сіла біля нього. Кілька хвилин мовчали. На вулиці гудів старий трактор, у траві сюрчали коники, з боку річки, з-за будинків, долинали дитячі крики.
— У серпні вона любила тут сидіти, — сказав Андрій, провівши долонею вздовж краю. — Надвечір сонце саме між яблунями світить.
— Часто ви про неї думаєте?
— Часто.
— А мені часом страшно починати згадувати.
— Чому? — Він повернувся до неї.
— Одразу рахую, скільки могла зробити. Приїжджати частіше. Розмовляти пів години замість п’яти хвилин. Не сердитися, коли вона про дітей те саме всоте питала.
— Живі часто так себе винуватять.
— Ви теж себе винуватили?
— Після смерті дружини — так. — Він кивнув. — Перебирав усі затримки на роботі, усі суботи, коли обіцяв кудись поїхати, а потім не їхав. Згодом дійшло: якщо любов міряти лише незробленим, винним будеш завжди.
Тамара довго розглядала свої руки.
— Це мама вам сказала?
— Ні, сам до цього доходив.
Уперше вона бачила в ньому не лише сусіда, який допомагає, і не знайомого з останніх маминих років. Поруч сидів чоловік, який утратив близьку людину. Простого способу пережити втрату в нього теж не знайшлося.
— Юля каже, будинок швидко куплять.
— Добре.
— А ви ж пропонували почекати.
— Пропонував.
— І більше нічого?
— Чого ви від мене чекаєте? — Він подивився на неї. — Щоб я оголошення сховав?
Тамара всміхнулася.
— Сама не знаю.
— Визначтеся — поговоримо.
Андрій пішов, і під яблунею вона залишилася сама. Тамара вперше подумала: тепер її дратувало не те, що він втручається. Дратувало, що він відмовляється втрутитися саме тоді, коли їй чомусь цього хочеться.
За старим материним письмовим столом Тамара тепер проводила кожен ранок: з інтернетом усе виявилося гаразд, звіти вдавалося здавати із села. Після обіду вона бралася до роботи в домі, а вечорами дедалі частіше йшла в сад. Липень стояв спекотний, над дорогою тремтіло повітря, і лише надвечір від річки віяло прохолодою. Іра майже щодня пропадала з подругами. Літо в селі більше не було для неї покаранням.
Андрій не шукав приводу неодмінно зайти, але сусідство поступово стало звичним. Помітить погану сходинку — принесе дошки; знадобляться банки для варення — спитає в Тамари. Дізнавшись, що вона збирається до райцентру, попросить прихопити кріплення чи лак. Уже ніхто не вважав за потрібне пояснювати, навіщо підійшов до паркану чи заговорив.



















Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Полегшення,Розумний вчинок,я би теж так зробила.Гроші як вітер,раз і нема.
Правильно сделала что дом оставила,Самой в радость и детям тоже.И Любовь пришла,когда ее не ждали.