Ярина не відскочила, а різко увійшла всередину замаху. Однією рукою вона заблокувала руки Дениса, другою коротко вдарила його в горло. Бита зірвалася вниз і глухо вдарилася об землю. Наступний рух припав у коліно: кремезний чоловік утратив рівновагу, перекинувся й гепнувся на спину, судомно намагаючись вдихнути.
Минуло не більш як дві секунди. Роман і Артем завмерли. Самовдоволення на їхніх обличчях більше не було: жінка, яку вони щойно вважали легкою здобиччю, виявилася зовсім не тією, кого вони сподівалися зустріти. Денис лежав поруч із власною битою, а Ярина вже стояла рівно, готова до наступного нападу.
— Ти що витворяєш? — вигукнув Роман, клацанням розкриваючи ніж.
Грім рвонувся вперед, однак різка команда Ярини зупинила його на місці.
— Стояти!
Вівчарка підкорилася, хоч усе її тіло тремтіло від напруження. Роман полоснув лезом по повітрю, цілячи жінці в обличчя. Ярина відхилилася рівно настільки, щоб ніж пройшов повз, відвела озброєну руку вбік і ступила за виставлену ногу противника. Короткий удар припав під ребра. Роман зігнувся, а коліно Ярини зустріло його обличчя. Він обм’як ще до того, як торкнувся землі.
На двох пішло близько чотирьох секунд. Артем, який лишився сам, зблід так сильно, що татуювання на шиї здалося майже чорним. Його погляд метнувся від Дениса, що задихався, до нерухомого Романа, а тоді зупинився на Ярині.
Вона дихала так само спокійно. Ні люті, ні тріумфу — лише холодна зосередженість людини, звиклої миттєво оцінювати відстань, ризик і можливу відповідь противника.
Артем позадкував до пікапа. Його долоня повільно ковзнула до пояса, де під курткою ховався револьвер.
— Дістанеш його — самими переломами вже не відбудешся, — неголосно попередила Ярина.
Рука чоловіка завмерла. Страх тягнув її назад, уражена гордість — до зброї.
— Ти з поліції? — видушив він.
— Ні. Коли поліція не дає ради, звертаються до таких, як я.
Він таки схопився за руків’я. Ярина навіть не підвищила голосу:
— Грім…
