Вівчарка зірвалася з місця й за мить подолала кілька метрів. Артем ледве встиг вихопити револьвер, коли понад тридцять кілограмів тренованих м’язів ударили його в груди. Чоловіка відкинуло через відкритий борт у кузов, а зброя вилетіла з руки й загуркотіла по землі.
Грім зімкнув щелепи на передпліччі, утримуючи противника без зайвих рухів. Він не рвав руку й не посилював хватки — просто не дозволяв Артемові підвестися. Той лежав, схлипуючи від страху, і боявся навіть ворухнутися.
Ярина підняла револьвер, оглянула його й поклала до кишені.
— Я вас попереджала.
— Будь ласка, відкличте його, — простогнав Артем. — Прошу вас.
Вона глянула на годинник, не кваплячись відповідати.
— Такі, як ти, слів не розуміють. Лише наслідки.
Ярина відступила, дістала супутниковий телефон і приготувалася телефонувати. У цю мить її увагу привернув відірваний край брезенту в кузові. Під час падіння Артем зачепив тканину, і тепер з-під неї визирнули не інструменти й не заборонені речовини, а темно-зелені ящики з трафаретними службовими позначеннями.
Вона завмерла. На одному корпусі зберігся знак військового відомства й серійний номер. Звичайна спроба пограбувати перехожу раптом перетворилася на справу зовсім іншого масштабу. Ці троє везли викрадене військове обладнання, а такі вантажі рідко потрапляли до дрібних злочинців без посередників і спільників. Ярина швидко передала супутниковим телефоном координати й продиктувала серійні номери з ящиків. Сам факт перевезення викраденого військового обладнання не дозволяв їй просто викликати патруль і піти.
Ліс, що ще десять хвилин тому здавався порожнім і спокійним, тепер ніби оточив Ярину невидимими спостерігачами. Вона ще раз глянула на ящики й зрозуміла: сутичка на туристичній стежці була лише початком значно серйознішої загрози…
— Відпусти, — тихо наказала вона.
Грім розімкнув щелепи, але не відійшов. Він стояв над Артемом і низько гарчав, поки той притискав до себе ушкоджену руку. Ярина схопила чоловіка за куртку й підняла на коліна.
— Дивися на мене. Сам ти військовий склад не пограбував би. Ти кур’єр. Хто має забрати вантаж і коли?
— Я не знаю справжнього імені, — затинаючись, відповів він. — Ми звемо його Посередником. Його охорона буде тут. Нам обіцяли п’ятдесят тисяч.
— Скільки людей?
— Дві машини. Здається, шестеро. У них серйозна зброя. Відпустіть нас, будь ласка. Якщо вони побачать, що тут сталося, то вб’ють усіх.
На годиннику було дев’ята п’ятдесят чотири. Ярина дістала наручники, по черзі скувала Артема, Романа, який досі не прийшов до тями, і Дениса, що важко дихав, а тоді відтягла всіх трьох у зарості папороті. Із стежки їх уже не можна було помітити. Якщо озброєна охорона справді наближалася, стояти поруч із поваленими кур’єрами означало перетворити себе на першу мішень…
