Після цих слів перешкода на стежці перестала бути випадковою сутичкою. Щойно Артем заговорив про Грома як про здобич, усе стало особистим. Голос Ярини став тихішим, але в ньому з’явилася така остаточність, що навіть Денис перестав усміхатися.
— Даю вам єдину можливість. Сідайте в машину, заводьте двигун і їдьте звідси.
Роман нервово розсміявся й витяг із кишені складаний ніж.
— А інакше що? Нацькуєш вівчарку? Вона не встигне добігти, перш ніж я розпорю їй черево.
Вуха Грома притислися до голови. Він глянув на господиню, чекаючи команди, і в цьому короткому погляді було більше витримки, ніж у всіх зухвалих жестах трійці. Цей пес уже проливав кров, захищаючи людей, і Ярина не дозволила б віддати його на поталу трьом покидькам. Вона знала, що Грім кинеться вперед за першим словом, але не хотіла наражати його на марний ризик.
— Місце, — майже пошепки наказала вона.
Грім із помітним зусиллям залишився там, де стояв. Ярина ступила вперед і затулила його собою.
— Це останнє попередження.
Обличчя Артема перекосилося. Стерпіти спокійний наказ від самотньої жінки перед приятелями він не міг.
— Забирайте собаку! — гаркнув він. — А якщо полізе заважати, зламайте їй щелепу!
Денис не став чекати. Бита описала широкий півколо, прямуючи Ярині в ребра. Він розраховував одним ударом збити жінку з ніг і відкрити дорогу до вівчарки, але навіть не зрозумів, коли все пішло не за його планом…
