— Послухай мене. Іди з цього дому, поки не пізно. Ти заслуговуєш на інше життя.
Дівчина розгублено закліпала.
— Перепрошую… хто ви? Про що ви говорите?
— Не слухай її, — швидко втрутився Микита. — Вона просто не при собі.
Марта не стала сперечатися. Їй вистачило одного погляду нової дружини. Та зрозуміла. Можливо, не все. Можливо, поки що лише малу частину. Але достатньо, щоб усередині в неї ворухнувся сумнів.
Марта пішла далі, не озираючись.
«Скільки ще жінок пройде через це після мене? — подумала вона. — Ні, Микито, щасливим ти не станеш, доки живеш під чужою командою. Не кожна людина народжена для життя за наказом».
