— Я сказала: не піду. Я розлучаюся з вашим сином. Отже, ви мені більше ніхто. І знаєте, це найприємніша частина всього, що відбувається.
За рік Марта випадково зустріла Микиту на вулиці. Він був не сам. Поруч ішла молода жінка з каблучкою на пальці. Нова дружина.
Марта помітила її відразу: обличчя без макіяжу, ідеально випрасувана спідниця, блискучі туфлі, акуратно вкладене волосся. І очі — тихі, насторожені, уже звиклі заздалегідь боятися чужого невдоволення.
«Я це вже бачила», — подумала Марта.
Микита теж її помітив, але спершу не впізнав. За рік Марта дуже змінилася: інша зачіска, новий стиль, пряма впевнена хода. Після чергового підвищення вона посіла місце своєї колишньої керівниці, яка пішла далі, і тепер виглядала саме так, як почувалася всередині: вільною.
Коли Микита зрозумів, хто перед ним, його обличчя сіпнулося від подиву. Слідом у очах майнув страх — Марта прямувала просто до них.
Але вона дивилася не на колишнього чоловіка. Її цікавила жінка поруч.
Зрівнявшись із нею, Марта зупинилася й сказала неголосно, але виразно:
