
— Диви, яка пані знайшлася! У тарілці колупається, носом крутить. Без мого Павла ти б і досі дірки на фіранках латала та по найманих кутках тинялася. Потрапила в пристойну сім’ю — за це б і подякувала.
Голос Інни Юріївни пройшовся тісною кухнею, наче іржава пилка по тонкому склу. За старим розсувним столом, де рідня сиділа пліч-о-пліч, усі разом перестали жувати. У тітки Ані виделка так і завмерла над оселедцем під шубою. Навіть огрядний дядько Льоша перестав сопіти. Катерина неквапно поклала надкушений хліб на край тарілки. У задусі, серед запахів майонезу, смаженого м’яса й важких парфумів свекрухи, пауза тяглася в’язко.

А вона ж тільки відмовилася від третьої порції жирного холодцю. Ввічливо сказала, що їй і так важко в шлунку. Інні Юріївні, яка величаво сиділа на чолі столу в блискучій сукні, схожій на оббивку старого дивана, і цього вистачило: наче з ланцюга зірвалася.
Катерина глянула праворуч, на чоловіка. Павло так і не підвів очей. Щелепи рівномірно рухалися, перемелюючи курячий хрящ, а сам він не відривався від телефона, який тримав нижче краю скатертини. Ніби все, що зараз казала його мати, його не стосувалося.
— Інно Юріївно, я, мабуть, піду. Дякую, що прийняли.
Голос у Катерини не здригнувся. Вона не стала з’ясовувати стосунків, підвелася, акуратно засунула рипучий стілець і пішла до передпокою. Рідня проводжала її важкими поглядами, і вона відчувала їх спиною.
— Іди, іди! — пирхнула їй услід свекруха. — Які ми образливі!
Катерина зняла з гачка осіннє пальто, що там висіло. Вона все чекала, що Павло вийде за нею. Хоч би показався в коридорі, узяв під лікоть, сказав щось підбадьорливе. Та на кухні вже знову застукали виделки, і тітка Аня навмисне голосно заговорила про те, почім нині картопля. Павло лишився за столом доїдати курку.
Катерина застебнула пальто, перекинула ремінець сумки через плече й вийшла на сходовий майданчик. Замок за нею клацнув особливо сухо.
Надворі сіявся бридкий листопадовий дощ. Катерина викликала таксі й умостилася на задньому сидінні; у салоні пахло дешевим освіжувачем. Мокрим склом ковзало жовте світло ліхтарів, а вона поверталася до тієї самої думки: як швидко спадають маски, варто людям вирішити, що справа вже в капелюсі.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.