«Імперія» сяяла так яскраво, ніби навколо не існувало ані порожніх магазинів, ані темних дворів, ані людей, які поверталися додому з порожніми сумками. За дзеркальними дверима лунала музика, на білих скатертинах стояли страви, про які звичайна людина чула лише з чужих розповідей, офіціанти рухалися безшумно, а охорона біля входу дивилася на відвідувачів із лінивою впевненістю сторожових псів.
Марко Савчук сидів в окремій кабінці, оббитій червоним оксамитом. Він святкував чергову вдалу батькову угоду і власне відчуття безсмертя. Навколо тіснилися красиві дівчата, ловили кожне його слово, сміялися надто голосно і надто вчасно. Марко був п’яний не стільки від алкоголю, скільки від влади. Він дістав товсту пачку хрустких купюр і кинув на стіл.
— Сьогодні гуляємо так, ніби місто належить нам, — сказав він, недбало відкидаючись на спинку дивана. — Хоча воно й так наше.
Двері кабінки відчинилися без стуку. Марко не повернув голови.
— Ей, де ви ходите? — роздратовано кинув він. — Я вже десять хвилин чекаю на замовлення.
— Замовлення не буде, — відповів спокійний голос. — Буде рахунок.
Марко озирнувся. У дверях стояв не офіціант. Там був чоловік у старій темній куртці, із сірим обличчям і очима, в яких не відбивалося світло люстр. Назар увійшов і повернув ключ у замку.
Дівчата замовкли. Одна відразу підвелася, притискаючи сумочку до грудей. Потім встала друга. Вони не розуміли, хто прийшов, але тваринний страх, що йшов від Назара, був зрозуміліший за будь-яке пояснення. За кілька секунд кабінка спорожніла. Марко лишився сам.
Спершу він не злякався. Його світ звик переводити небезпеку в цифри. Він оцінював одяг, вік, становище, можливу ціну. Чоловік навпроти не вписувався в жодну звичну категорію.
— Ти хто такий? — Марко всміхнувся, хоча губи вже стали сухими. — Грошей хочеш? На.
Він жбурнув у Назара кілька купюр. Папір розлетівся по підлозі.
Назар переступив через них.
— Я прийшов не по гроші. Я прийшов по плату. Пам’ятаєш Марту Ковальчук? Дівчину, якій ти кидав гроші в інститутській їдальні.
Усмішка зійшла з Маркового обличчя. Він упізнав риси. Упізнав прізвище. Упізнав смерть, яка раптом виявилася не новиною у зведенні, а людиною за кілька кроків від нього. Рука метнулася до кнопки виклику охорони.
Назар виявився швидшим. Він змахнув зі столу тарілки й келихи, схопив Марка за дорогий піджак і жбурнув його на стіл так, що той спиною врізався в страви, скло й розлите вино.
— Домовимося, — прохрипів Марко. — Слухай, ти ж розумний. Я заплачу. Скільки хочеш. Квартира, машина, документи, виїзд. Будь-яку суму назви. У кожного є ціна.
— Ціна? — перепитав Назар.
Він витяг із кишені Марка пачку грошей.
— Ти ними міряв людей. Ними хотів купити її страх. Отже, це і є твоя сповідь.
Він зім’яв кілька купюр і силоміць запхав Маркові до рота. Той захрипів, забився, намагаючись виплюнути, але сталеві пальці Назара стиснули йому щелепу.
— Ковтай, — сказав Назар. — Це все, що в тебе було замість душі.
Марко смикав ногами, бив підборами по оксамиту, очі його лізли з орбіт. Назар не кричав. Він рухався методично, майже спокійно, ніби завершував не страту, а розрахунок. Папір перекрив дихання. За хвилину син впливового чиновника затих на столі серед розбитого посуду, розлитого вина і власних грошей.
Назар узяв пляшку дорогого коньяку, відпив просто з горла і вилив решту на мерця.
— Решту залиш собі.
За годину біля «Імперії» блимали тривожні вогні. Павло Гнатюк стояв над тілом Марка, похмуро спостерігаючи, як експерт витягає з рота мерця розмоклий папір. На обличчі слідчого вже не було колишньої лінивої нудьги. Він починав розуміти, що місто зіткнулося не з п’яною поножовщиною і не з розбіркою.
До нього підбіг блідий молодий співробітник.
— Майоре, Данила Харченка знайдено в підвалі клубу. Мертвий. Експерти кажуть, його ламали професійно.
Гнатюк похолов. Шматки склалися в картину: сестра капітана, біла машина, Бугай, Казначей. Це був не хаос. Це була черга.
— Перекрити виїзди, — гаркнув він. — Орієнтування на Назара Ковальчука, капітана розвідслужби. Усім постам. Брати як небезпечного. У разі опору діяти жорстко.
Місто завило сиренами. Система, яка ще вчора не знайшла часу для вбитої студентки, за одну ніч прокинулася заради своїх спадкоємців. Полювання розгорнулося в інший бік…
