Олег мимоволі усміхнувся, уявивши цю зустріч. Він знав, що Алекс, як завжди, залишиться спокійним і стриманим, ніби порятунок двох життів був для нього звичайною роботою. Але для самого Олега майбутня зустріч жінки з її рятівником мала стати особливою.
Після того випадку їхня робота тривала у звичному ритмі: ті самі обходи, перевірки й довгі години поруч. І все ж Олег відчував, що те, що сталося, змінило їх обох. Алекс залишався спокійним і стриманим, а його господар іще сильніше відчував той особливий зв’язок, який давно існував між ними.
Щовечора, повертаючись додому після зміни, Олег дивився, як Алекс згортається біля його ніг і заплющує очі. Він знову згадував термінал, налякану жінку, врятовану дитину й аркуш із нерівним рядком. Усе почалося з гавкоту, який довколишні сприйняли за загрозу, а виявилося, що то було прохання про допомогу.
— Ти мій ангел, друже, — шепотів Олег.
Алекс тихо зітхав, ніби чув і розумів. Олег проводив долонею по його спині й знав: що б не сталося далі, довіру між ними вже ніщо не зруйнує. Їхній зв’язок залишався непорушним.
