Холод ковзнув уздовж хребта. Мирослава жодного разу в житті не торкалася заборонених речовин, якщо не рахувати вилучених у злочинців пакетів, які передавалися експертам під протокол. Цей згорток з’явився в її машині щойно — грубо, впевнено, без зайвих рухів.
— Це не моє, — тихо сказала вона.
Бондаренко всміхнувся.
— Авжеж. Само в багажник прийшло й прилягло відпочити. Розумієш, красуне, у тебе тепер великі неприємності. Зберігання у великому розмірі. Там роки, а не штраф.
— Ви це підкинули. Я вимагаю незалежних свідків, протокол і фіксацію огляду.
— Ой, яка ж у нас грамотна, — фиркнув Савенко. — У відділку все тобі оформлять. А може, і домовимося по-людськи.
Мирослава відчула, як під ребрами підіймається глуха злість. Це була не імпровізація. Зупинка, надуманий привід, «перевірка», згорток, натяк на вирішення питання — ланцюг спрацював надто гладко. Скільки людей уже потрапляло в цю пастку? Скільки віддавали останні заощадження? Скільки не змогли заплатити й тепер сидять за чужий бруд?
Вона повільно опустила руку до кишені куртки, витягла телефон і, прикривши екран краєм сидіння, набрала коротке повідомлення командирові групи.
«Код 7. Координати. Дорожній патруль. Підкидання».
Надсилання тривало секунду. Майже відразу Бондаренко рвонув водійські дверцята.
— Ти що там робиш?
Савенко виявився швидшим: вихопив телефон, ковзнув поглядом по екрану, але повідомлення вже пішло.
— Дивіться-но, яка спритна, — сказав він, ховаючи апарат до кишені. — Кому пишеш?
— Поверніть телефон, — спокійно промовила Мирослава.
— Поверніть, — перекривив Бондаренко. — Зараз не телефон обговорюємо, а те, що в тебе в багажнику. Вилазь. Поїдеш із нами.
Вона вийшла з машини без різких рухів. Руки були спокійні, дихання рівне. На завданнях їй доводилося бачити куди страшніші речі, але тут, на мокрому узбіччі між двома людьми у формі, Мирослава вперше ясно відчула, що означає бути звичайною людиною перед силою, яка вирішила оголосити тебе винною. Людиною без посвідчення, без навичок, без можливості дати відсіч.
Повідомлення пішло. Отже, треба триматися. Не розкривати себе раніше часу. Дивитися, слухати, запам’ятовувати обличчя, голоси, порядок дій. Якщо схема існує, її треба побачити до кінця…
