Життя без прикрас— Давно зібрався? — питаю.
На обличчі полегшення, ніби камінь із душі звалився.
— Анно, ми обоє розуміємо: це глухий кут.
До документів додано шлюбний договір. Кожен рядок кричить: ти не отримаєш нічого. У дверях матеріалізується Тамара Леонідівна.
— Анночко, люба, краще тобі зібрати речі просто зараз…
Дивлюся на Олексія. Чекаю, що він осмикне маму. Але він мовчки складає папери в теку. Збираю валізу під наглядом свекрухи. Три роки шлюбу вміщаються в одну сумку.
— Ти молода, — віщає вона. — Знайдеш когось, хто більше підходить для твоїх… особливостей.
Біля дверей Тамара Леонідівна вручає мені валізу і дві тисячі на таксі.
— І запам’ятай: жінка, яка не може народити чоловікові дітей, для сім’ї мертва.
Сідаю в таксі. Куди їхати — гадки не маю. Грошей немає, друзів у столиці немає. Називаю першу-ліпшу адресу — дешевий готель у передмісті. Поки їдемо нічною столицею, у мені щось закипає. Рішучість. Вони викинули мене, як сміття. Вирішили, що я ніщо. Вони ще пошкодують.
Готель — діра з тарганами. Уранці пішла до хімчистки на сусідній вулиці.
— Робота потрібна, — кажу власниці.
Катерина Федорівна простягає фартух:
— П’ятсот за годину, тільки готівкою.
Увечері знайшла студію в спальному районі. Двадцять п’ять тисяч на місяць. Вікно не зачиняється, батарея гримить, як товарняк. Але вона моя. Вечеряю локшиною швидкого приготування, сидячи на підлозі. Кажу собі: це тимчасово. Але «тимчасово» розтягнулося на місяці. Заробітку в хімчистці ледве вистачало на квартиру та їжу. Іноді лягала спати голодною. Катерина Федорівна помітила, що я завжди залишаюся допізна допомогти зі звітністю.
— Розумна ти для такої роботи, — сказала вона якось. — Що тебе сюди занесло?
— Починаю спочатку, — відповіла просто.
Вона з розумінням кивнула. Сунула дві тисячі зверху, на продукти. Через три місяці влаштувалася продавчинею до книгарні. На шість сотень за годину більше. Вечорами — у клінінг, мити офіси в діловому центрі. Драїла туалети до півночі, спала чотири години, потім знову до книгарні. На вихідних — кейтеринг. Розносила шампанське на корпоративах, де всі мали такий вигляд, як друзі Олексія. Кумедно. Колись я була частиною цього світу. Тепер — обслуга.
Якось працювала на презентації. Дві пані обговорювали зарплату няні.
— Уявляєш, просить вісімдесят тисяч на місяць! — обурювалася одна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.