Життя без прикрасМаксима відкинуло до стіни, він ударився головою й розсік брову. Чоловіки увійшли й зачинили за собою двері.
— Зараз подивимося, як ти заговориш, — сказав один, витягаючи ніж.
Вхідні двері знову розчахнулися: на порозі стояв Олексій. Він повернувся по забутий підручник; побачивши знайому машину, відразу запідозрив лихе.
— А ось і дитбудинковець! — посміхнувся вимагач. — Про тебе, хлопче, ми теж пам’ятаємо. За минулу зустріч іще не розрахувалися.
Олексій одразу кинувся допомагати Максиму. Тепер билися двоє проти двох, проте противники були старші, сильніші й пускали в хід брудні прийоми. Один уже заніс ніж, коли пролунав гучний окрик:
— Стояти! Поліція!
На порозі стояв дільничний із пістолетом, а за його спиною до будинку увірвалися ще двоє поліцейських. Вимагачі одразу рвонули до задніх дверей, але сховатися не встигли: затримали обох. Уже потім Олексій і Максим дізналися, чому допомога прийшла так вчасно. Ідучи до школярів, Світлана Романівна помітила біля будинку підозрілу машину; зустрівши дорогою дільничного, попросила його зайти й подивитися, чи все в них гаразд.
Коли небезпека минула, Олексій і Максим сиділи на кухні. Голова Максима була перебинтована, а Світлана Романівна клопоталася біля обох, прикладала лід до синців і забоїв.
— Дякую тобі, — неголосно сказав Максим Олексієві. — Якби тебе тут не було, вони б мене…
— Та годі, — перебив Олексій. — Я опинився поруч, от і все.
— Не все, — Максим похитав головою. — Ти поліз захищати майже незнайому людину. Того, хто стільки лиха завдав твоїй… нашій бабусі. Це багато важить.
— У дитбудинку звикаєш стояти за своїх, — знизав плечима Олексій. — А вона мені вже як рідна.
Вони знову замовкли, але колишньої тяжкості між ними вже не було. Натомість з’явилося розуміння, а може, й перша повага. Попри всю відмінність їхнього виховання та минулого, обоє хотіли одного: захистити жінку, яка стала кожному близькою.
Надвечір Світлана Романівна, виснажена подіями дня, пішла спати. Олексій і Максим залишилися на кухні вдвох. Розмова знову зайшла про реабілітаційний центр: Максим говорив, як важко йому було визнати залежність і перестати відвертатися від правди. Він розповідав про це без колишнього браваду, тихо, сидячи над чашкою чаю. Олексій слухав не перебиваючи: після всього, що сталося вдень, їхня розмова вже не нагадувала того тяжкого обміну словами під час першої зустрічі.
— Я ж справді думав, що зможу відігратися, — говорив Максим, повертаючи в руках чашку. — Щоразу здавалося: от зараз пощастить, я поверну борги й почну жити по-іншому. А виходило лише гірше. Ти знаєш, що таке ігроманія? Це хвороба, як алкоголізм. У якийсь момент перестаєш володіти собою.
— Зараз теж хочеться грати? — обережно запитав Олексій.
— Хочеться. Щодня з цим борюся. Але здаватися не збираюся. Є заради кого: заради бабусі. Хочу, щоб її дім більше не був обтяжений боргами, хочу повернути їй добре ім’я.
— Правильно, — кивнув Олексій. — Тільки самому буде важко.
— Розумію. Тому й ходжу до груп підтримки для залежних. Там допомагають утриматися від зриву. І ще… — Максим завагався. — Можеш іноді за мною наглядати? Якщо почну поводитися дивно, надовго кудись зникати…
— Звісно, — без вагань відповів Олексій. — Ми впораємося разом.
Максим знайшов віддалену роботу дизайнером у невеликій фірмі. Олексій, як і раніше, поєднував коледж з автосервісом; заробіток обоє віддавали Світлані Романівні на борги. Так почалася їхня незвична співпраця.
Зблизилися вони не відразу. Максим часом ревнував бабусю, бачачи, з якою теплотою вона піклується про квартиранта. Олексій іще пам’ятав завдане їй горе й не міг остаточно відсторонитися від цих спогадів. Але поступово крига танула: з’ясувалося, що їм подобаються ті самі старі фільми, сучасна музика, комп’ютерні ігри. Щоправда, Максим тепер тримався подалі від усього, що хоч трохи нагадувало азартну гру.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.