Життя без прикрасХоваючи аркуші в конверт, я згадував жінку з куркою біля наших дверей. Через три дні після того вечора дружина вперше зібралася в четвер на хор. Я ще зрадів: добре, відволічеться. Лише три дні розділяли ці події, а я тридцять років не помічав зв’язку. З розслідуванням у власному домі я давав раду погано.
Я підвівся й повернувся до кімнати. Біля вікна з чаєм стояв Григорій. Він побачив конверт; мені здалося, що пояснювати вже не доведеться.
— Григорію Васильовичу, я тридцять років тому виправдав тебе, бо за законом інакше було не можна: вини не довели. — Він чекав продовження. — Але для себе я тебе так і не виправдав. Усі тридцять років при кожній пожежі думав: а раптом усе-таки ти? На папері виправдав, а серцем не зміг. Пробач мені.
Чашку він поставив на підвіконня.
— Я знаю, ваша честь. Ще тоді помітив. Ви, коли вирок читали, усе в папір дивилися, на мене — жодного разу. Я зрозумів: рятуєте, а не вірите. — Він указав на конверт. — Мати п’ять років тримала його в комоді. Я жодного разу не читав. Мені читати ні до чого, я знав, як було. Це вам прочитати треба було.
Він подав руку. Я потиснув її, а Григорій раптом притягнув мене й обхопив по-ведмежому, аж ребра хруснули. Від сорочки пахло димом. Тридцять років я пов’язував цей запах із сумнівом. Від того вечора він означає для мене інше.
У кухонних дверях стояв Аркадій і спостерігав за нами. Потім мовчки попрямував на ґанок курити. Між стіною і столом ледве можна було протиснутися. Ще вранці він, мабуть, навмисне штовхнув би мене плечем; тепер притиснувся до стіни й пройшов боком, не сказавши нічого й не зачепивши мене.
З-за піаніно на мене дивився Кирило. Усе бачив. Він спробував підморгнути, але замружив одразу обидва ока.
За столом знову розмовляли, хтось неголосно співав. Аркадій перебирав гітарні струни, діти бігали навколо столу. Я став на чолі столу й тричі вдарив чайною ложкою по склянці — дзвінко, як стукає секретар перед появою судді.
Розмови обірвалися разом із гітарою.
— Встати. Суд іде, — оголосив я голосом, яким користувався тридцять вісім років.
Ніхто не підвівся. На мене спантеличено дивилися, хтось із молодих нервово хихикнув. Василь насупився; Марина злякано озирнулася на Дмитра.
Кирило першим зліз зі стільця й випростався, опустивши руки по швах. Ні усмішки, ні пустощів — мабуть, побачив колись у кіно. Слідом підвелися Григорій, Дмитро, Марина; решта перезиралися, але теж вставали. Аркадій навмисне зволікав і з молодих підвівся останнім. Василь Федорович важко сперся на стіл, щоб підвестися. Тільки Галина й далі сиділа, усміхаючись мені знизу вгору.
— Прошу сідати.
Коли всі сіли, я повів далі:
— Розглядається справа громадянина Яроша. Вік — шістдесят шість років, суддя у відставці. Протягом тридцяти восьми років вимагав від інших правди, сам же собі брехав. Десять років тому злякався вироку, який колись виніс.
Тиша.
— Провину підсудний визнає беззастережно, — вів я далі. — Обставин, здатних її пом’якшити, немає. Службова етика, на яку він посилається, — привід, і суд його відхиляє.
— А захисник буде? — спитав з іншого кінця столу Аркадій.
— Захисник від нього відмовився. Ще там, на ґанку.
Хтось засміявся, а Григорій поплескав сина по плечу.
— Суд призначає таке, — повів я далі. — Перше: щонеділі приїжджати сюди з квітами. Купувати винятково біля повороту з Берестяного шосе.
Галина кивнула з таким виглядом, ніби підписувала договір.
— Друге: опанувати вальс, — продовжив я. — Викладачем призначається Ярош Кирило Дмитрович, дев’яти років.
Кирило засяяв.
— Третє: на слова громадянки Вербицької Галини «Добрий вечір» відповідати повністю: «Добрий вечір, Галино», — продовжив я. — Ім’я обов’язкове. Дивитися їй в очі й слухати, поки вона не закінчить.
— Двадцять років чекала, — сказала Галина. — Це ти не мені, собі.
— Четверте: попросити пробачення. — Я повернувся до Василя Федоровича. — У вас — за ті десять років, коли батьком моєму синові були ви, а я залишався чужим.
Він повільно кивнув.
— У вас, Галино, — продовжив я, — за курку. І за двадцять років мого «угу».
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Казочка,але якби так було у справжньому житті .