Життя без прикрасРоман і тепер не знайшов слів. При ньому його нова жінка сказала, що місця в його майбутньому для дітей немає. Юлія опустила руки. Максим, якого щойно назвали бовдуром, подивився на батька. Той промовчав і йому. Усе, за чим Роман раніше ховався від дітей, більше його не приховувало.
Марина подивилася на порожню схованку, на Ірину, на голову, який тримав під пахвою журнал. Їй вистачило пів хвилини, щоб розібратися в тому, чого Роман не міг зрозуміти вже другу годину: грошей у нього немає, квартира йому не дістанеться, а гараж під забороною.
— Ось що, Ромусю. Без грошей ти мені як бабин сервант. Місця багато, а користі нуль, — сказала Марина, поправляючи шубку.
Вона поїхала на своєму коралово-рожевому кросовері, жодного разу не озирнувшись. Перед від’їздом світло фар ковзнуло по оголошенню «Продаю». Роман постояв біля спорожнілого серванта, проводжаючи машину поглядом, а потім повернувся до дітей.
— Ви так і не зрозуміли? Мати це все влаштувала! Зараз вона вас проти мене налаштує, у неї виходить. Роками до мене зі своїми аналізами підбиралася, з пробірками. Їй би тільки людину під мікроскоп запхати!
— Тільки телефон в оголошенні твій, — сказав Максим.
Відповіді не було. Більше ніхто не озвався.
Аркадій Михайлович розчинив дверцята свого старого, бувалого позашляховика й широким жестом запросив сідати.
— Прошу. Сидіння чисті. Тільки задні двері зсередини не відчиняються. Вони справні, це захист від дітей.
— Нам усім уже за двадцять, — зауважила Юлія.
— Тим паче.
Валізу Ірини й пакувальник поклали в багажник, біля запаски та каністри. Роман залишився під голою лампою, поруч із порожнім сервантом. Ніхто не покликав його із собою.
За темним вікном машини Ірина нічого не шукала поглядом. Тріумфувати не хотілося. Вона втомилася так, наче всю ніч усувала аварію на мережах. І лише одне знала спокійно й твердо: усе скінчилося.
Удома Юлія мовчки забрала валізу з передпокою. У спальні поставила її на підлогу, розстебнула й почала повертати до шафи мамині кофти, одну за одною. Ірина залишилася у дверях.
— Я ж тебе по пакетиках зібрала, — промовила донька, не обертаючись. — Білизну окремо, кофти окремо. Колготки згорнула, щоб не зачепити. Таблетки твої від тиску теж поклала. Думала, раптом там, біля гуртожитку, аптеки немає.
— Так, акуратно, — сказала Ірина. — Оце мені й боліло найдужче, Юліє. Татові слова — не так. А от ці твої пакетики…
Донька перестала складати речі. Кофта залишилася в неї в руках, плечі дрібно затремтіли.
— Мамо, я сама не розумію, як так сталося. Він пояснював, що тобі теж краще буде. Що ти хочеш піти, тільки наважитися боїшся.
— Я люблю тебе, Юліє. Тільки одразу все забути не обіцяю. Хоч я тобі не брехатиму. У нашому домі вже набрехали на три покоління вперед.
Юлія кивнула, поклала кофту на полицю. Сліз не було чути. Ірина не підійшла обіймати її. Нехай спершу дістане з валізи все, до самого дна.
Уранці по речі Роман приїхав із Миколою, старшим братом. Той м’яв у передпокої кепку, відводячи очі від усіх, а надто від братової.
— Ти, Іро, це… — почав він, але продовжувати не став. — Я взагалі тільки машину веду.
— Проходь, Миколо. Можеш не роззуватися.
Роман напихав сумки одягом, зарядками, забрав фарборозпилювач і рушники, купувати які йому за все життя не доводилося. На кухні затримався: пакувальник знову стояв там, куди його повернула Ірина.
— Мій прилад, — оголосив він після довгих роздумів. — Я його ремонтував.
— Ремонтував, — погодилася Ірина. — Гроші запаював. Якісна робота: із самого літа жодного разу не зламався.
— Ромо, залиш машинку, прошу, — зашепотів Микола. — У Жанни холодильник і так повний. Ставити ж куди?
— Моє.
Прилад Роман притиснув до грудей і поніс, ніби рятував із вогню родинне срібло. Позаду по підлозі тягнувся шнур. Микола зітхнув, підхопив його й пішов слідом, немов ніс шлейф нареченої.
Біля дверей Роман таки зупинився.
— Іро, може, усе ж по-доброму? Хто старе згадає…
— По-доброму треба було вісім років тому, Ромо. Коли ти мені в усіх подробицях пояснював, як сервант під трактором хрустів.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.