Життя без прикрасРазом із пакувальником Роман перебрався до сусіднього міста, до брата. Спати йому належало на розкладачці в Миколиній кімнаті. Жанна вже першого вечора бурчала, що готелю в себе не відкривала, а вночі запаяла Романові шкарпетки в пакет: так хоч не пахнуть.
Марина заблокувала його номер.
За тиждень з’ясувалося, чому вона так квапила його з грошима. Ще до тієї середи Марина підписала з продавцем будинку в котеджному селищі угоду про завдаток і віддала свої триста тисяч. Решту мав принести в четвер Роман. Угода не відбулася; продавець законно залишив завдаток собі.
Романові зателефонували з незнайомого номера.
— Ти мені триста тисяч винен! — кричала Марина. Микола за стінкою додав гучності телевізору, але Жанна стишила звук, щоб чути розмову. — Через суд стягну! Сидів би в гаражі, не висовувався. Колорист. Пензлик із вухами!
— Марино, я тобі безплатно машину пофарбував! Відтінок особисто для тебе робив, «Захід сонця». Два тижні над ним працював.
— Мені від самого початку твій колір не подобався! На все місто мене виставив, тепер на світлофорах фотографують!
Наступного дня Марина вже ходила на підборах навколо кросовера на автомийці на околиці й тикала пальцем у капот.
— Приберіть із нього весь цей жахливий рожевий колір! До металу змивайте, якщо інакше не можна.
Хлопчина в гумовому фартусі перезирнувся з напарником.
— Дівчино, ми бруд змиваємо. А у вас фарба.
— Гроші плачу — отже, змиєте.
— Піною можемо спробувати, — обережно запропонував другий. — Але рожевий від неї ще яскравішим стане. Заблищить, як льодяник.
— Ви з мене смієтеся?
— Ми машини миємо, — чесно відповів перший. — Сміятися — це в сусідній бокс. Там салон хімчистять.
Роман сидів на розкладачці зі згаслим телефоном перед очима. Поступово до нього доходило: його списали, як гаманець, із якого витрусили останній дріб’язок.
Після цього вечорами він узявся надзвонювати дітям.
— Мати гроші вкрала. Самі ж бачите, що за людина! Зі мною розправилася, потім за вас візьметься.
Вислухавши це втретє, Юлія перебила його:
— Тату, влітку я куди мала переїхати? У ту кімнату, з видом на річку? Ти Марині хоч раз сказав про неї?
— Звикла б Марина, — відповів Роман після паузи.
Юлія завершила дзвінок.
Син у гараж до батька не поїхав. Для зустрічі вибрали кафе в центрі. Максим довго крутив склянку з водою, вдивляючись у неї, як мати у свої проби.
— Не потрібен мені твій бокс, — сказав він нарешті. — Навіть назовсім, навіть із документами. Нічого мені більше від тебе не треба, батьку. Сам упораюся.
Через кілька тижнів Максим уночі зазирнув на кухню. Ірина сиділа над робочими журналами.
— Мамо, можна до тебе?
— Сідай. Тільки не шуми, Юлія заснула.
— Він увесь рік мені в гаражі розповідав, що я для тебе невдаха. Ти, мовляв, інженера хотіла, а син плівкою машини обклеює. Ти не підтримаєш, зате він допоможе. Обіцяв бокс, якщо на його боці буду. А мені так хотілося власну справу…
— За бокс ти мене продав, Максе, — сказала Ірина. — І недорого взяв. Він же навіть не самому батькові належав.
Максим витримав докір, тільки вуха стали багряними.
— Як мені виправити?
— Ділами. Слів не треба. Далі побачимо.
Свою частку комунальних платежів Максим став віддавати щомісяця, день у день. За два тижні дістався до всього, що роками чекало на ремонт: полагодив у ванній кран, поправив дверцята шафи, налагодив пульт, давно прозваний бабиним сервантом. У пульті справді треба було поміняти батарейки.
А коли одного разу о третій ночі прорвало міські мережі, Максим сам повіз матір до лабораторії. До ранку спав біля воріт водоканалу в машині, згорнувшись на сидінні, як у дитинстві в поїзді. Ірина відтавала не відразу — потроху, після кожного такого вчинку.
У грудні справа дійшла до засідань. Молодий меткий юрист Романа наполягав: знайдені в серванті гроші родині не належать, це клієнтські аванси за фарбування. Суд зажадав назвати замовників. Список відкривала Марина Нагірна.
Вона увійшла, оглянула залу й заговорила для протоколу:
— Жодних авансів Романові Степановичу я не давала. Фарбувати мою машину він сам зголосився, я не просила. Колір, до речі, мені не подобається. Прошу й це записати.
— До справи це стосунку не має, — зауважила суддя.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.