Життя без прикрасУ липні на кухні щось клацнуло, і все стихло. Проходячи повз, Роман указав на вакуумний пакувальник.
— Ну от, твоєму агрегату кінець.
— Ромо, він справний. Я тільки вчора смородину в ньому запаювала.
— До мого приходу, значить, був справний. — Шнур він уже змотував. — Є знайомий, лагодить такі на коліні. Йому відвезу.
— А мені смородину тепер по кишенях розкладати?
— У морозилку поклади. Бабусі ж обходилися. Ти в нас усе бабусине любиш.
Пакувальник вирушив із ним, затиснутий під пахвою й бадьоро помахуючи хвостом шнура.
Коли через місяць Ірина запитала про ремонт, чоловік лише відмахнувся:
— Поїхав знайомий. Приїде — заберу.
З усього виходило, що знайомий відбув назавжди, прихопивши й пакувальник.
Ірина знову мовчки перераховувала витрати. За двадцять шість років заміжжя звичка тягнути все самій виявилася сильнішою за бажання щось з’ясовувати.
У жовтні надійшов рахунок з інституту: за осінній семестр Юлії потрібно було внести шістдесят вісім тисяч, термін — до двадцятого. На Ірининій картці залишалася сорок одна тисяча.
Увечері квитанція лягла перед Романом.
— Дай хоча б половину.
Він так довго вчитувався в рахунок, наче сподівався виявити помилку. Нарешті зітхнув, розкрив гаманець і дістав п’ять тисяч однією купюрою.
— Усе. Можеш обшукати, більше не знайдеш.
— Не буду. Раптом саме знайду, потім засмучуватися.
Наступного ранку Ірина все терла вже чисту колбу. Дарія Віталіївна забрала її з рук.
— Дірку протреш. Розповідай.
— Даріє, позич двадцять дві тисячі. До зарплати.
Старша лаборантка підняла брови. Покопирсавшись у сумці, дістала конверт.
— Собі на зуби відкладала. Нічого, поки що рідше рот відкриватиму. Тримай. Серйозна, виходить, у вас криза.
Ірина всміхнулася без радості.
— Самі люди фарбують.
Через два дні Максим приніс із гаража професійний фен для обклеювання плівкою. Увімкнув — і серветки розлетілися зі столу.
— Батько подарував! Вісімнадцять тисяч коштує. Уявляєш, клієнт замість грошей річ віддав.
Роман підморгнув йому.
Ірина розглядала коробку. За один тиждень — п’ять тисяч на доньку й вісімнадцять на сина. Ці суми ніяк не узгоджувалися з чоловіковими скаргами. Можливо, клієнт справді розплатився феном. Із цією думкою вона пішла мити посуд.
Із середини місяця щосереди Роман повертався пізно: рожевий, розпарений, волосся мокре.
— Знову в кооперативі трубу прорвало, — пояснював із порога. — Увесь замурзався, довелося розчинником відмиватися.
— Ромочку, від розчинника басейном не пахне. — Ірина зняла з його вуха березовий листочок. — І банний віник у ньому не виростає.
— Ти ще кишкову паличку в мене пошукай.
— Знадобиться — пошукаю. Навіть пробірка для тебе знайдеться.
Юлія захихотіла. Максим коротко глянув на батька — так обізнано, як сини при матері зазвичай намагаються не дивитися.
Ірина вловила цей погляд, але пояснення знайшлося відразу: після гаража чоловіки ходять у лазню. Нічого особливого.
Через тиждень вона звільнилася на роботі раніше, ніж зазвичай, і застала Юлію в їхній із Романом спальні. У руках у доньки була батькова рулетка. Стрічка зі свистом втягнулася в корпус, боляче вдаривши по пальцях.
— Ай! Мамо, ти чому вже вдома?
— А ти навіщо спальню вимірюєш?
— Тато сказав, сюди мій робочий стіл потім поставимо, — випалила Юлія й почервоніла. — Ну, коли перестановка буде.
— Яка ще перестановка?
— Та ніяка. Просто.
Донька шмигнула повз неї, і двері її кімнати грюкнули.
Увечері з коридору долинув голос Максима. Він хвалився приятелеві телефоном:
— Навесні свій бокс відкрию. Мені батько гараж віддає.
Ірина залишилася у дверях спальні. Навіть підлога під ногами раптом здалася їй чужою.
У вівторок Роман мився під душем. Його телефон залишився на кухні й задзвонив тричі поспіль. Ірина вирішила, що з роботи не можуть додзвонитися до неї, і відповіла.
— Добрий вечір. Поліна, помічниця нотаріуса. Уточнюю запис Романа Степановича: наступний четвер, десята ранку, підписання угоди про поділ спільного майна. Проєкт уже погоджено. Дружині слід принести паспорт, свідоцтво про шлюб і папери на квартиру. Вона знає про запис?
— Знає. Передам йому.
Ірина видалила виклик і повернула телефон на попереднє місце, екраном до столу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.