Життя без прикрасАле проб набиралося дедалі більше: рулетка в спальні, обіцяний бокс, середи із запахом лазні, вічний брак грошей. І втратити квартиру було не найстрашніше. Схоже, діти вже обрали інший бік.
Уночі вона відкрила в передпокої комод. У шухляді з важливими паперами лежали дитячі грамоти за чистописання й гарантія на холодильник. Ні витягу на квартиру, ні свідоцтва про шлюб, ні гаражних документів.
Уранці Ірина запитала ніби ненароком:
— Ромо, свідоцтво про шлюб тобі не траплялося? У відділі кадрів копію просять.
— Усе важливе в гаражі, — відповів він, не відриваючись від телефона. — Сухо там. А в тебе в комоді вічний безлад.
— Жахливий, — лагідно погодилася Ірина.
У її лабораторії кожна пробірка мала своє місце і свій номер. Навіть чхати в її бік належало із записом у журналі.
Удень вона замовила повторне свідоцтво. Роман готувався місяцями: зібрав її життя в один конверт і відвіз туди, куди їй самій вхід заборонено.
У четвер Ірина знову заговорила з Юлією про перестановку. Донька відразу зірвалася:
— Мамо, ти весь час працюєш! Тобі самій із нами важко. Тато має право бути щасливим. Ти добре заробляєш, ти впораєшся.
Фрази виходили гладенькі, обкатані. Батькові.
За вечерею Максим потягнувся до хліба, подивився на Романа й випалив:
— А ти ж скоро бокс…
Під столом глухо стукнуло. Максим скривився й учепився в коліно.
— Ніжку зачепив, — пояснив Роман.
— Сорок третього розміру ніжка, — уточнила Ірина.
Вона дивилася на дітей, а чула чоловіка. Місяцями він переконував їх у гаражі й у машині: мати холодна, крім своєї води нічого не бачить, без сім’ї їй буде навіть вільніше.
Із тим, що Роман давно чужий, Ірина впоралася б. Але дітей забирали тепер, у неї на очах. Почни вона сперечатися — хто повірить знервованій матері?
У п’ятницю посеред робочого дня задзвонив лабораторний стаціонарний телефон. Не знімаючи рукавичок, Ірина ліктем увімкнула гучний зв’язок.
— Ірино Артемівно? Галина Романівна, комендантка гуртожитку. Чоловік ваш кімнатою для вас цікавився. На третьому поверсі місце є. Кухня спільна, плита лише з двома конфорками, але дівчата задоволені. З якого числа вас чекати? Речей багато?
Дві молоді лаборантки застигли біля столу з пробірками в руках, наче дихати забули.
— Я ще уточню, — відповіла Ірина.
Дівчата безшумно вибралися в коридор; одна з неуважності прихопила чужу пробу. Дарія Віталіївна зачинила за ними двері.
— Іро, що відбувається?
Стягуючи рукавички палець за пальцем, Ірина розповіла про те, що сталося. Дарія слухала й хитала головою, потім зітхнула.
— Ірочко, та кожен мужик копійку приховає. Побіситься, повернеться. Ти зопалу не рубай. Дорослим дітям навіщо батьківське розлучення? І квартиру ж можна мирно поділити.
— Мирно? Він мені вже ліжко приглянув.
— Це зопалу. Мій он двадцять років бешкетував, і нічого, живемо. — Дарія обсмикнула халат і, не дивлячись на подругу, додала: — Я з грошима не кваплю. Але ти пам’ятай.
Ірина кивнула. Чоловік дістався й до її роботи, де з нею рахувалися. Найближча подруга пропонувала терпіти: сама терпіла й боялася визнати, що даремно.
Дивлячись на акуратні ряди підписаних пробірок, Ірина думала про самотність людини, яка має рацію.
До кабінету Лариси Миколаївни Теслі вона прийшла в обід. Підрядники в усьому місті знали: поки юрисконсультка їсть сушки з кефіром, краще її не чіпати. Ірина потурбувала.
Лариса Миколаївна дослухала, жодного разу не перебивши. Розмочила сушку в кефірі, задумливо розжувала.
— Ірино Артемівно, мені доводилося судитися через тріснуті труби. Навіть там так не нахабніли. Сідайте. Записувати нема потреби, пам’ять у вас добра. У нотаріуса ділять майно добровільно. Не з’явитеся — підписувати буде нічого. Виселити вас не можна, нехай хоч усі домашні валізи напхає. Квартира спільна, але підтвердите бабусині гроші документами — зможете отримати більшу частку. Договори збереглися?
— Десь мають лежати.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.