Під час паводка мати двох синів допомогла батькові з хворим немовлям, але невдовзі їй довелося захищати свій дім і дітей

Він провів пальцем уздовж гладкого борту іграшки.

— Я був у рейсі. Вона сама просила не скасовувати, нам гроші були потрібні. Повернувся — Лізу винесли до мене в коридор. Відтоді думаю: от якби я залишився…

— Ви б однаково не змогли зупинити кровотечу, — тихо сказала Ірина.

— Розумом розумію. А всередині все інакше.

Поглянувши на Ірину, Андрій уперше заговорив про Павла.

— А ваш чоловік?

— Поїхав працювати, знайшов собі інше життя. Діти його майже не цікавлять.

Це була лише половина правди. Ірина промовчала про борги, які Павло записував на її ім’я, і про нічний скандал, який почув Максим і після якого хлопчик став боятися води. Не показала й останнього повідомлення: «Скоро приїду. Треба вирішити питання з будинком». Вона тоді нічого не відповіла. Здавалося, промовчиш — і саме питання перестане існувати.

На п’ятий день біля будинку зупинився білий катер із темними вікнами. На причал — дві дошки, що від нього залишилися, — першим зійшов чоловік у дорогій непромокальній куртці. Слідом ступив Павло. Максим завмер, стискаючи майже завершений дерев’яний човник.

— Привіт, сім’є! — Павло широко всміхався. — Дивлюся, тут уже інший господар оселився.

Ірина спустилася з ґанку. Вода, що відступила, залишила між ними смугу багна. Раніше вона поспішила б її перейти: наблизитися, порозумітися, усе залагодити. Зараз залишилася там, де стояла.

— Навіщо ти тут?

— Дітей провідати. Подивитися, що з будинком. Не сторонній же я.

Максим не рухався. Павло розвів руки, чекаючи на сина, але хлопчик до нього не кинувся. Тоді батько всміхнувся й повернувся до супутника.

— Микола Ткач, представник компанії. Вони хочуть тут турбазу збудувати. Робота буде, дорогу нормальну зроблять.

Ткач простягнув Ірині суху долоню.

— Заочно ми вже знайомі. Від вашого чоловіка отримали згоду на попереднє обстеження ділянки.

— Він колишній чоловік. Я вам нічого не дозволяла.

Павло вийняв із папки аркуш у прозорому файлі. Підпис унизу виглядав майже як її власний.

— Дозволяла, Іро. Згадай минулу осінь, коли я приїжджав. Ти підписувала папери на субсидію, берег ремонтувати.

— Заяву до районної адміністрації я підписувала. Землю продавати не погоджувалася.

— Про продаж поки що не йдеться, — м’яко сказав Ткач. — Лише про намір. Але витрати компанія вже понесла: геодезія, підготовка проєкту, аванс вашому чоловікові.

— Який іще аванс?

Павло відвів погляд. Андрій підійшов ближче до Ірини, але не затулив її собою й не став відповідати замість неї. Став поруч.

Ткач оглянув нові підпори й розібраний причал.

— Такі роботи погоджують. Це берегова смуга, зона особлива.

— А кілочки в її саду ви погодили? — запитав Андрій.

За дальньою яблунею стирчала червона віха. Ще вчора її там не було. Ткач усміхнувся.

— А ви хто тут такий?

— Той, хто побачив ваш кілочок на чужій ділянці. Земля поки що не ваша.

Павло ступив до нього.

— Чуєш, майстре, тебе на пару ночей пустили. От і знай своє місце.

— Павле, прибери папери й їдь, — сказала Ірина. — Завтра сама поїду в район. Дізнаюся, що ти там підписав за мене.

З обличчя колишнього чоловіка зникла усмішка.

— Сама поїдеш? А дітей на кого кинеш? На нього? Тиждень знайомі? Він, може, втікач. Або злодій. Уже вселився, господарство під себе підгрібає. Ти завжди легко вірила.

Цю інтонацію Ірина пам’ятала. Зникнувши на кілька днів, Павло запевняв: «Ти знову все вигадала». Гроші пропадали — чула: «Не пам’ятаєш, куди поклала». Кредит, про який вона дізналася лише після дзвінка з банку й тоді вперше побачила договір, він теж пояснював потребами сім’ї.

— Кому мені вірити, з тобою обговорювати не буду.

— Доведеться. Діти в нас спільні.

Нарешті Павло підійшов до сина й скуйовдив йому волосся. Максим відсахнувся, випустивши човник у багно.

— Що ж, батька вже не впізнаєш?

Хлопчик нахилився по іграшку. Павло розгледів слово на борту.

— «Повернеться»? На мене, виходить, чекали?

— Не на тебе.

Павло зблід. Опір Ірини він іще міг пробачити, але відповідь сина — ні.

— Максиме, збирайся. На пару днів візьму тебе із собою. У місті й сухо, і тепло.

Хлопчик відступив до Андрія.

— Він залишається вдома, — сказала Ірина.