Життя без прикрас— Він справді зателефонує, — сказав Віталій. — В опіку. Коли обіцяє, він бреше, а коли погрожує — ні.
— Нехай.
— Олександро, я сьогодні ж поїду. Не хочу, щоб через мене у вас дітей…
— Не поїдете, — перебила вона. — Машину снігом засипало, грошей немає, на руках немовля. Ви куди з нею?
— Придумаю щось.
— Не придумаєте. Сідайте.
Він так і стояв біля пічки, дивлячись на неї згори.
— Ви ж не можете знати, чи правду я розповів. А раптом ваш брат має рацію?
Олександра вийняла накладну, розклала на столі й розгладила долонею.
— На горищі я була сама. Напис «некондиція» прочитала сама. І підпис на цьому папері впізнаю. А брат щойно хотів купити будинок, якому сам відвів пів століття. Тепер це в нього розвалюха. Навіщо купувати розвалюху, яку сам робив?
Віталій довго розглядав аркуш.
— Мабуть, щоб розібрати все, — тихо сказав він. — Знести разом із балками. Тоді вже ніхто не побачить, що він туди поставив.
Через два дні на порозі з’явилася Лідія Подольська, працівниця служби захисту дітей. Жінці було близько сорока; з-під пахви вона дістала теку, але хутряну шапку знімати не стала. Поверх пуховика лежав яскраво-помаранчевий вовняний шарф з оленями. Олександра відразу звернула на нього увагу: ручна робота, такий візерунок машині не довіряли.
— Нам повідомили, що діти живуть в аварійному будинку, — почала Лідія. — І що тут оселився сторонній чоловік, який у вас не зареєстрований.
— Заходьте, подивіться.
Огляд почався з кімнат. У дитячій Лідія затрималася біля підпірок, доторкнулася до колоди й запитала, хто її поставив. Олександра назвала Віталія; у теці з’явився запис. Потім перевіряльниця відчинила холодильник, який без електрики не працював, зазирнула в підпілля: там зберігалися соління та ящики з картоплею. Діставшись до шафи з дитячим одягом, вона запитала Таню про сніданок.
— Каша була, з варенням, — відповіла дівчинка. — А Надійці дали без варення. Їй ще не можна.
— Надійка — це хто?
Олександра пояснила, чия це донька. Сам Віталій був у прибудові, і Лідія попросила його запросити. Він увійшов із малою на руках, витираючи вільну долоню об штани.
— На дівчинку документи можете показати?
— Так. Її свідоцтво про народження, про смерть дружини. І паспорт мій є.
Лідія надовго заглибилася в папери. Прочитавши, запитала:
— Ви збираєтеся тут залишатися?
— Поки що тимчасово. Треба машину зі снігу витягти.
— Родичі у вас у цьому будинку є?
— Ні.
— Тоді чому ви зупинилися саме тут?
Віталій глянув на Олександру. Та подивилася просто на перевіряльницю.
— У хуртовину він приніс до мене доньку, яка замерзала. Я відчинила їм двері. А потім він усю ніч ставив підпірки. Тому мої діти не опинилися під стелею. Ось чому він тут.
На відповідь Лідії довелося почекати. Нарешті вона зняла шапку, провела рукою по волоссю.
— Вирішувати, аварійний у вас будинок чи ні, має комісія. Це не в моїх повноваженнях. За наявності підстав призначають обстеження. Але дитячою до ремонту користуватися не можна, це видно й без комісії. Де зараз діти сплять?
— У світлиці, біля печі.
— Там тепло. Одяг у дітей є, їжа теж. Усе це зазначу. — Вона перевела погляд із Віталія на Надійку. — Щодо чоловіка: документи в порядку, з ним власна донька, живе він окремо, у прибудові. На мою думку, небезпеки для ваших дітей він не становить. Це теж буде в записі.
Олександра видихнула. Лідія підняла палець, не даючи вважати розмову закінченою.
— Проте через місяць мені доведеться приїхати ще раз. До того часу дитяча має стати безпечною. Або ви покажете мені план, як будете її ремонтувати. Вам зрозуміло?
— Так.
— Є ще дещо. — Лідія помовчала. — Звернувся до нас ваш брат. Сам зателефонував. Сказав, що ви не справляєтеся, будинок розвалюється, а поруч із дітьми перебуває небезпечна людина. Зажадав: «Вжити заходів, поки не пізно».
Олександра заплющила очі.
— Я повідомляю вам це не заради сварки з ним, — продовжила Лідія. — Ви повинні знати. Буває, рідні телефонують, бо хочуть добра. Але буває й інакше.
Вона надягла шапку, забрала теку й попрямувала до виходу. Уже біля порога обернулася на несподівані слова Олександри:
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.