Життя без прикрас— Мамо, хто до нас прийшов?
— Не знаю, синку.
— Він хороший?
Глянувши на маленьку дівчинку в себе на руках, Олександра відповіла:
— Думаю, хороший.
Розчинилися двері. Чоловік увалився до світлиці, білий від снігу, несучи на плечі дошки; за собою він волік дві товсті колоди. Олександра впізнала стовпи від гойдалки, яку Борис колись змайстрував дітям на подвір’ї, а потім розібрав.
— Сарай майже під снігом, — вимовив незнайомець, відсапавшись. — Насилу двері відкопав. Пилку із сокирою роздобув, цвяхів небагато.
Дошки впали на підлогу, чоловік зняв шапку, й Олександра нарешті змогла його роздивитися. Близько сорока, худе обличчя, потемніле чи то від вітру, чи то від засмаги. Між бровами глибока зморшка, щетина на підборідді, на лівій вилиці давня біляста мітка, наче тріскою вдарило.
— Посвітити мені треба. Ліхтариком можете?
— Телефоном. Він розряджається. Ще свічки є.
— Тоді несіть, що є. Триматимете вище, куди покажу.
Він рушив до дитячої. Саша поклала Надійку біля Тані на матрац і пішла за ним зі свічкою.
З нижньої полиці ліжка чоловік дотягнувся руками до стелі, обмацав її, потім приклав вухо. Сашко не розуміла цього руху. Він прислухався до будинку, наче лікар, що вислуховує хворі груди.
— Тут дві балки, ось вони. Одна посередині вже тріснула, друга ще тримає. Додасться снігу — не витримають обидві.
— Але як ви це визначаєте? Звідки така впевненість?
Він подивився на Олександру згори. Уперше за ніч їй здалося, що незнайомець збирається щось сказати, але не наважується.
— Потім поясню. Поки що тримайте свічку.
Роботи без метушні, без зайвого руху Олександра раніше не бачила. Чоловік відміряв і відпиляв колоду, приміряв, ще підрізав. Із дошки приготував широку підкладку, схожу на подушку, й підвів її до стелі. Ставши на табурет, упер у неї верх колоди, нижній кінець поставив на підлогу. Забитий клин, потім другий — стеля хруснула й більше не рухалася.
— Перша готова.
На другу довжини колоди не вистачило. Чоловік довго обходив її, відміряв відстані кроками, поглядав угору. Нарешті пішов у сіни й приніс віко старої скрині.
— Беріть, усе беріть, що треба, — дозволила Олександра.
Сокирою він розколов віко, склав із дощечок клітку. На неї стала коротка колода, після чого знову пішли в хід клини. Чоловік мовчав, лише зрідка впівголоса щось відлічував.
Один клин ніяк не піддавався.
— Піддайся, рідна. Ти ж модрина, міцною маєш бути.
Він урвав себе й поклав долоню на балку. Олександра помітила, як здригнулися його пальці.
— Сосна тут, — глухо промовив він. — Не модрина.
— Що таке?
— Нічого. Свічку рівніше тримайте.
До п’ятої ранку обидві опори стояли на місці. Чоловік зліз із табурета й опустився на підлогу біля стіни, прихилившись до неї спиною. Обличчя стало сірим. Олександра налила теплої води з чайника на припічку й принесла кухоль.
— Заварка скінчилася, чаю не запропоную. Є вода та хліб.
Він випив усе одним духом.
— Дякую вам. Як донька?
— Заснула. Я її нагодувала: від Тетянки ще пляшечка лишилася, розвела в ній кашу.
Кивнувши, чоловік заплющив очі.
— З обіду голодна була. На трасі суміш скінчилася. Напував із термоса теплою водою, потім і її не лишилося.
Олександра сіла біля нього. Догоряла свічка, зі світлиці долинало дитяче сопіння.
— Поспати б вам.
— Рано. Веранда ще.
— До чого тут веранда?
— Над нею снігу більше, ніж будь-де. Крокви лишилися старі, ніхто їх не міняв. Завалиться веранда — за собою сіни потягне, а на них двері тримаються. Перекосить їх, замкне нас тут, доки ззовні не відкопають.
Олександра не могла зрозуміти, кого впустила. Волоцюгу, божевільного? Цей чоловік із траси незбагненним чином знався на її будинку краще за господиню.
— Ви будівництвом займаєтеся?
— Раніше займався, — відповів він, насилу підводячись.
До обвалу він усе-таки встиг. Олександра не розуміла, як за годину з лишком вдалося прибрати перегородку між сіньми й верандою, винести із сіней зайве та підвести під вхідну балку ще одну опору — з останніх дощок.
— Усім до світлиці! — крикнув він і вбіг за ними, грюкнувши дверима.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.