Життя без прикрасОлександра взяла картку, покрутила в пальцях.
— Вероніко, ще можна запитати?
— Звісно.
— Брат Віталієві за два місяці не заплатив. Письмового договору в них не було. Каже, нічого довести не можна. Так і є?
Вероніка вперше за розмову всміхнулася.
— Ні, неправда. Якщо роботу підтверджують листування, свідки, фотографії з об’єкта, договір визнається укладеним і без паперу. Нехай наступного вівторка приходить. І приносить усе, що в нього збереглося.
У суботу Олександра чекала біля горищного люка, поки нагорі працював Денис. Молодий, високий, незграбний, він приїхав у яскраво-синій шапці з помпоном і не зняв її навіть під дахом. Із кишені куртки діставав один прилад за іншим; будівельний олівець тримав за вухом. Обстеження тривало три години: Денис вимірював балки, свердлив маленькі отвори, збирав стружку в пакетики, робив знімки й повертався до вимірювань.
Віталій не відставав від нього ні на крок.
— Подивіться тут. Це старе гніздо. Бачите, до якого місця сягала колишня балка?
Спустившись, Денис змахнув із колін тирсу. Якийсь час він мовчки дивився на Олександру згори вниз.
— Добре ще, що все перекриття не обвалилося. — Він дістав з-за вуха олівець і навіщось розглядав його, ведучи далі: — Над дитячою встановлена низькосортна сосна. Схоже, під час установлення вологість була близько сорока відсотків, можливо, вища. Деревину поклали сирою. Потім вона сохла, розтріскувалася, міцність знижувалася. Переріз теж недостатній, а зверху додалася вага снігу. У висновку я зазначу і сорт, і розміри. І те, що вивезена модрина залишалася придатною: міняти її не було потреби.
— А що з двома балками над світлицею?
— Там суха модрина, добра. Майстер розумів, що ставить. — Денис кивнув Віталієві. — Ваша робота?
Віталій нічого не сказав.
— Перекриттю світлиці ще років п’ятдесят стояти, — продовжив Денис. — А от у дитячій опори прибирати не можна: без них стеля обвалиться за першої ж відлиги.
Через тиждень Олександра сиділа ввечері за столом над висновком. На дванадцяти сторінках були фотографії, таблиці, стояла печатка. Половини написаного вона не розуміла, зате висновок на останній сторінці не залишав для неї нічого неясного: «Аварійний стан перекриття спричинений тим, що справні модринові балки замінили некондиційним хвойним пиломатеріалом, непридатним для несучих конструкцій».
Скласти претензію допомогла Вероніка. Олександра зажадала оплатити нове перекриття за розрахунком Дениса й відшкодувати вартість проданих балок. Братові надіслали рекомендованого листа з повідомленням про вручення. Минуло десять днів — відповіді не було.
Через дванадцять днів приїхав сам Анатолій. У вікно Олександра побачила поруч із ним Ольгу й здивувалася: у справах дружина з ним ніколи не їздила. Тиха, повна, у довгій шубі, вона й тепер трималася трохи позаду чоловіка.
Анатолій не постукав. Увійшовши, жбурнув на стіл розкритий, зім’ятий конверт.
— Це ще що?
— Претензія за нашим договором, — відповіла Олександра від печі. Віталій залишався в прибудові: вона заздалегідь попросила його не виходити.
— За яким іще договором? Ти взагалі тямиш? Я тобі майже задарма дах перебрав, собі нічого не залишив, а ти листи мені надсилаєш! Це він тебе напоумив.
— Ні. Я вирішила сама.
— Сама! — Анатолій усміхнувся. — Ти без допомоги квитанцію за електрику не заповниш. Сашко, до тебе доходить, що ти робиш? Рідного брата під суд ведеш!
— До суду поки не дійшло.
— Поки, значить. — Він пройшов світлицею й зупинився біля дитячої, де, як і раніше, стояли підпори. — Тоді слухай. Ніяких твоїх балок я не забирав. Гнилий мотлох вивіз, бо ти попросила. Ти ж казала: «Толю, прибери це старе дрантя, мені його нікуди подіти». Забула?
— Такої розмови не було.
— Була, тільки усна. А слова, люба, до справи не пришиєш. Ти мені сама цей мотлох віддала. Подарувала, розумієш?
Олександра дивилася на брата й мовчала. Усередині наче щось перемкнулося: страху перед ним більше не було. Зовсім.
— А якщо йдеться про балки, які знайшли в когось у лазні, мене це не стосується, — продовжував Анатолій. Він тицьнув пальцем у бік прибудови. — Твій Харченко їх і продав. Працював у мене, дочекався, коли я поїду, вивіз деревину. Тепер на мене звалює. Ось на кого заяву писати треба!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.