Оксана вийшла з пологового будинку із сином, але в машині для неї не залишилося місця — там уже сиділа рідня свекрухи

Гнів, який Оксана успішно придушувала весь день, нарешті вирвався на волю. Але це був не той гнів, що змушує бити посуд. Це була холодна, розважлива лють мисливця, який бачить свою здобич у прицілі.

— Отже так, Степане Олеговичу. — Голос Оксани дзвенів металом. — Змінюємо маршрут: до тієї орендованої будки, де нас чекає гора несплачених рахунків, ми не їдемо. Повертайте до моїх батьків.

Свекор кинув на неї короткий поважний погляд і крутанув кермо.

— Зрозумів тебе. Поїхали додому.

Тим часом у ресторані «Лазурний Ківш» розгорталася фінальна битва за соціальний статус. Роман орендував невелику VIP-залу на годину. Більше не дозволяв ліміт на кредитці. На столі височіли три страшенно дорогі страви з морепродуктів, винятково для картинки, а по краях сором’язливо тулилися найдешевші тарталетки, принесені тіткою Наталією в пакеті із супермаркету.

На стіні висів величезний плазмовий екран, до якого Роман уже десять хвилин намагався під’єднати свій телефон. Світлана Аркадіївна металася залою, поправляючи стільці й наказуючи Наталії втягнути живіт.

— Так, дівчатка, коли Бірґіт під’єднається, сміємося легко, невимушено, — командувала свекруха, поправляючи намисто. — Говоримо про високі матерії. Ромо, келихи наповнив?

— Наповнив, мамо, — сопів Роман, наливаючи в кришталь газовану мінералку з крапелькою яблучного соку, щоб у кадрі це скидалося на вінтажне шампанське.

— Готово. Під’єдную! — вигукнув він, натискаючи кнопку.

Екран блимнув, і на ньому з’явилося обличчя Бірґіт. Двоюрідна сестра сиділа на відкритій терасі. Позаду неї гойдалися пальми й вгадувався краєчок басейну. На ній був простий, але бездоганно пошитий шовковий халат, а в руках вона тримала чашку з найтоншої порцеляни.

— Боже, Світланочко, привіт, — протягнула Бірґіт приємним грудним голосом. — А чого ви всі такі святкові? У вас карнавал?

Світлана Аркадіївна розтягнула губи в переможній усмішці, придушивши бажання огризнутися.

— Здрастуй, люба, у нас свято. Ми відзначаємо появу спадкоємця. Поглянь, який ресторан. Поглянь, які морепродукти. Ми замовили все найкраще, щоб відсвяткувати цю подію в колі обраних.

Бірґіт підвела брову, відпиваючи каву. Її погляд ковзнув по тарталетках у кутку столу.

— Приголомшливо, Світлано, просто принадність. А де ж сама молода мама? Де малюк? Я думала, ви покажете мені мого троюрідного онука.

— О, вони незабаром будуть, — і оком не моргнувши, заявив Роман, встромляючи своє обличчя в кадр. — Оксана з малюком їдуть орендованою машиною класу люкс. Ми вирішили, що їм потрібен повний комфорт без зайвої метушні. Вони ось-ось під’їдуть.