Життя без прикрасВона подала Оксані ще одну роздруківку.
— Є й інше: резус у вас негативний. Вам про це відомо?
— Так, у картці стоїть мінус.
— Добре, що знаєте. Під час вагітності, якщо в чоловіка резус позитивний, за вами треба спостерігати особливо уважно. Дитину захищає спеціальний препарат, його вводять у встановлені терміни. Зараз, якщо вагітність ведуть грамотно, цього не треба боятися. А років тридцять-сорок тому, коли препарату ще не було, така несумісність часом оберталася бідою для дитини.
Оксана кивала, проте слова вислизали, як вода крізь пальці. Вона все чула. Зрозуміти сказане їй вдалося набагато пізніше.
На зупинці пізно ввечері на неї чекав Степан. Свій мотоцикл він давно продав, а цей, старий, із коляскою, позичив у сусіда. Чоловік обійняв Оксану, забрав у неї сумку й допоміг влаштуватися в колясці. До самого дому перед нею була його широка спина в старій тілогрійці — така надійна. Оксана дивилася на неї й усе намагалася вирішити, знає він чи не знає.
Дочекавшись уночі, коли Степан засне, вона тихо встала й пішла на кухню. За столом дістала лабораторні аркуші й копію картки, отриману від Шульги. Потім принесла з шафи стару, поліклінічну картку й розклала записи поруч.
Збігів не було. Одні цифри гормонів проти інших; різні показники УЗД; суперечливі записи про овуляцію. У картці Лариси Денисівни наче описували чужу жінку, хвору на зовсім іншу хворобу.
Оксана провела пальцем по діагнозу «Первинне безпліддя». Нижче, на полях, знайшлися два дрібно написані олівцем слова: «Не квапити». Спершу їй лише здалося, що вона впізнає літери. Потім пригадалися десятки записок на холодильнику: «Не забудь таблетку», «Зварила суп, поїж», «Подзвони, якщо що». Той самий нахил ліворуч, та сама акуратна округлість. Так писала медсестра, яка все життя заповнювала історії хвороби.
Визнати побачене Оксана поки не могла. Зібравши аркуші, вона сховала їх під матрац і повернулася до сплячого Степана. Йшла друга година ночі. За річкою, далеко від дому, гавкав собака. Оксана лежала обличчям до стелі й думала: у цієї історії кілька правд, і кожну ще доведеться дізнатися.
До середини травня на грядках з’явилася перша зелень, із Луговеї зійшла остання крига. Оксана відпросилася з роботи й вирушила до Медвяного Ключа. Майже три години тривала дорога лісом: колишня грибна стежка стала хлюпким болотом, у вільшанику лежало торішнє листя, під ногами чавкала вода. Після повені ліс був змучений, наче після хвороби. Але на купинах уже блищав підбіл, пні зеленіли мохом, а в ще голому гіллі над головою цвірінькали синиці.
Біля струмка, на краю галявини, стояла низька темна хата під двосхилим, зарослим мохом дахом. Біля ґанку були складені дрова; на мотузці сохли пучки трав. Сіра кішка вмивалася на ґанку. Щойно Оксана відчинила хвіртку, Євдокія вийшла їй назустріч, ніби заздалегідь знала про її прихід.
— Дісталася. Заходь.
Усередині до запаху сушеної м’яти й диму домішувалося щось ледь вловиме, дитяче, як запах молока. Оксана згадала, що молода Євдокія приймала тут пологи, й трохи заспокоїлася. На столі біліла чиста лляна скатертина, на печі сушилася білизна, у кутку темнів лик старої ікони. Господиня посадила її на лаву, налила води з березового барильця й запропонувала сухарі.
— Ну, розкажи.
— Я побувала в лабораторії, — почала Оксана. — Розповіла про таблетки, які приймаю. Там зі мною розмовляв Віталій, лаборант. Потім мене прийняла Ірина Олексіївна, обстежила. Тепер у мене є її результати, і вони зовсім не такі, як у старій картці. У Лариси Денисівни записані чужі цифри. Я вдома поклала папери поруч і порівняла: гормони, УЗД, овуляція — усе інше. А під діагнозом, на полях, олівцем написано: «Не квапити». Почерк Раїси Андріївни. Я його знаю з її записок.
Євдокія слухала, сидячи навпроти й тримаючи руки на колінах. Розповіді вона не переривала. Лише раз, коли Оксана заговорила про таблетки, заплющила очі.
— Отже, підтвердилося й це.
— Євдокіє Матвіївно, ви ж знали. Ще тоді знали. Але звідки?
Відповіді довго не було. Потім стара підвелася, взяла з полиці біля печі полотняний мішечок і поклала перед Оксаною.
— Зазирни всередину.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.