Життя без прикрас— Пижмо, полин, дещо ще, — сказала Євдокія. — Давній збір. Жінки його пили, коли дитину мати було не можна: чоловік у війську, рік голодний, чужий гріх. Як готувати, не скажу. Лихим людям такий рецепт не потрібен, добрим не знадобиться. Але збір цей мені знайомий. Я сама його продавала.
— Кому?
— Твоїй свекрусі. — Євдокія подивилася Оксані в очі. — Раїса дванадцять років поспіль приходила щоосені. Сідала на цю лаву, просила трави. Я гадала, що їй самій потрібно. У неї завжди з жіночим здоров’ям були негаразди, ти, мабуть, не знаєш. Давала, не питала, навіщо бере. І вона жодного разу не пояснила.
— Але ви ж знали, що це за збір…
— Знала, для чого він служить, — перебила Євдокія. — А для кого його беруть, не знала. Це не одне й те саме, Оксано. Стара я, багато чого не бачу. Минулої зими була в Липовежах у Тосі. Вона й сказала: «У Бондарів Оксана вже дев’ять років порожня ходить, бідолашна. Свекруха навколо неї танцює, до лікарів возить — усе марно». Тут мене наче по голові вдарили. Дев’ять років… А Раїса дванадцять років траву купує. Спершу одне з іншим не сходилося. Потім зійшлося.
Вона замовкла. Кішка скочила їй на коліна, і стара неуважно погладила сіру спину.
— Чекала, що прийдеш і сама розкажеш, — продовжила Євдокія. — Тільки ти не приходила. А потім задощило, вода піднялася. Я зрозуміла, що більше чекати не можна. Ще однієї осені Раїса купить збір, ще одну зиму ти його питимеш — і пізно стане. Тому й пішла до тебе.
— А клятва? — неголосно запитала Оксана. — Ви тоді згадали клятву.
— Клятва… — Обличчя Євдокії стало жорстким. — Скажу, і більше про це не питай. Тридцять п’ять років тому ми з твоєю свекрухою дружили. Жили через хату, народжували разом, разом ховали. Потім сталося те, про що я мовчу. Відтоді розмов між нами немає. Вона приходила купувати траву. Я продавала. Більше нічого.
Обидві надовго замовкли. Надворі щебетали птахи, струмок дзюрчав, як тиха стара розмова. Оксана крутила в руках мішечок, а всередині в неї теж повільно й важко щось ворушилося, наче величезний камінь.
— Отже, залишилася третя справа. Знайти те, що тримають під замком.
— Третя, — кивнула Євдокія. — І ще: ти казала, що перестала пити її чай і таблетки.
— Давно? — запитала Євдокія.
— Місяць, більше.
— Тепер послухай. — Євдокія нахилилася вперед. — Усе може статися скоро, швидко. Тобі треба підготуватися: знати свого лікаря, місце, де здаси кров, куди зателефонуєш. Бережи себе. Розумієш мене?
Оксана розуміла. Ще в Шульги вона почула достатньо, але боялася додумати до кінця: місяць без чаю й таблеток міг розбудити тіло, яке дев’ять років проспало.
— Мені страшно.
— Звісно. Тільки ти поки боїшся не того, чого слід було б.
Назад Оксана йшла легше, наче з її спини зняли рюкзак. Але на околиці зупинилася між березами й уперше за цей день розплакалася. Постояла на стежці, затуливши обличчя долонями, витерла очі й пішла далі. Удома треба було взятися за вечерю: Степан затримається, а Раїса Андріївна прийде, як завжди, на сьому.
У ті тижні Оксана навчилася помічати, як таємниця проступає в дрібницях. Двоє, які знають те саме, починають говорити рідше й тихіше. А третій, який лишився в невіданні, чує недобре, як собака чує грозу.
Раїса Андріївна тепер з’являлася на кухні на десять хвилин раніше. Розпитувала про сон, про болі, про ранкову нудоту. Оксана відповідала коротко, рівним голосом. Свекруха довго розглядала її, трохи нахиливши голову, а потім раптом проводила рукою по плечу.
— Оксанко, втомлюєшся ти. Давай у вихідний я допоможу тобі на городі.
— Сама впораюся.
— Я знаю. Але мені хочеться допомогти.
Так легко було прийняти це за любов, що Оксана знову починала сумніватися. Може, Євдокія помилилася, стара вже не при своєму розумі? Може, Віталій щось переплутав? Тоді вона відчиняла шафу й діставала бляшану коробку з-під монпансьє. Перелічувала таблетки. День за днем їх більшало.
Наприкінці травня, збираючись прати, Оксана за звичкою перевіряла кишені Степанової куртки. В одній намацала зім’ятий папір, складений учетверо. Розгорнула його.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.