Життя без прикрасЗ мокрою курткою в руках Оксана опустилася на табурет просто в сінях. Цей аркушик був не першим: інші розписки теж траплялися їй за минулі роки. Раніше вона бачила їх, але не надавала значення ні датам, ні сумам. Грошима займався Степан. Він брав на себе ці турботи, і їй здавалося, що саме так виглядає його чоловічий подвиг заради їхньої сім’ї. Тепер колишні розписки згадувалися інакше. Оксана читала дату й суму на знайденому аркушику, додавала до них те, що пам’ятала з інших. Подумки вийшло двісті вісімдесят тисяч. Вона сиділа з курткою в руках: навіть їхній будинок коштував менше, ніж Степан уже віддав за цю програму.
Степан того вечора повернувся раніше. Оксана поклала перед ним аркушик.
— Поясни мені це.
Він зблід так сильно й швидко, що вона злякалася.
— Де ти взяла?
— У куртці, Степане. За яку програму ти платиш? Ти жодного разу не сказав, що ми почали ЕКЗ.
— Хотів потішити тебе сюрпризом, — тихо відповів він. — Лариса Денисівна звеліла до протоколу тебе не турбувати. Сказала, ти хвилюєшся, від цього цикл збивається. Спочатку треба зібрати весь аванс, потім почати. Я не хотів засмучувати тебе, якщо нічого не вийде.
— Скільки вже заплатив?
— Майже триста тисяч.
— А договір?
Степан мовчав.
— Степане, де договір?
— Вона обіцяла оформити, коли внесу все. Казала, що довіряє мені, отже, і мені треба їй вірити. Оксанко, вона лікарка. Мама сама її порадила.
— Мама… — Оксана затнулася. — Твоя мама?
— Так. Вона знає. Сама просила потерпіти, казала, Лариса свою справу знає.
Щось усередині Оксани обірвалося й полетіло вниз; здавалося, цьому падінню немає кінця. Навпроти сидів її великий, розгублений чоловік із почервонілими від утоми очима. Кілька років він збирав гроші, продавав речі, відмовляв собі в шматку хліба заради її шансу. А вона вже знала, що шанс був обманом.
Розповісти все зараз означало втратити можливість розібратися. Він не повірить, одразу піде до матері, і все зруйнується. Євдокія сказала правильно: йому треба побачити самому.
— Добре. Я вірю тобі. Але до договору більше ні копійки їй не віддавай. Обіцяєш?
— Оксанко…
— Степане, обіцяєш?
Після довгого мовчання він кивнув.
— Обіцяю.
Оксана лежала поруч зі Степаном і за всю ніч так і не заснула. Вона знову перебирала те, що дізналася. З грошима все сходилося: Лариса Денисівна брала оплату за програму, якої не існувало. Але самою аферою не можна було пояснити ні ранкові таблетки, ні вечірній відвар, ні олівцеву позначку «Не квапити». Залишалося й інше: лікарка знала, що Оксана здорова, проте й далі говорила про безпліддя. Якщо річ тільки в грошах, вона могла почати справжнє ЕКЗ, отримати оплату, а потім повідомити, що спроба не вдалася. Для заробітку такий шлях теж підійшов би. Але Лариса його не обрала. Вона роками підтримувала колишню брехню, наче хтось змушував її не відступати від цієї історії. Отже, головною була не Лариса. Або не вона одна.
Через три дні Оксана без запису прийшла до поліклініки, під час обідньої перерви. Лариса Денисівна була в кабінеті сама: пила чай із тонкої порцелянової чашки, щось дивилася в телефоні. Побачивши Оксану, поставила чашку на стіл, обличчя осяяла звична м’яка усмішка.
— Оксаночко, рада вас бачити. Що сталося? Сідайте.
— Ларисо Денисівно, мені потрібна моя картка повністю, з усіма результатами, — сказала Оксана, не сідаючи.
— Звісно, люба, я ж ніколи не заперечувала. Тільки зараз картка в архіві, доведеться замовити.
— Мені сказали, що в ній записані цифри, які не збігаються зі справжніми аналізами.
Усмішка залишалася незмінною. Змінилися очі: стали холодними, швидкими, насторожено-уважними.
— Хто сказав?
— Це не має значення.
— Ще й як має. — Лікарка відкинулася в кріслі. — Оксаночко, я розумію вас. Дев’ять років сподіватися, розчаровуватися — мимоволі почнеш шукати винних, перестанеш довіряти. Це нормальна реакція. Але мій досвід підказує: що більше будете копирсатися, то сильніше розхвилюєтеся. А вам не можна. Нерви впливають на гормони безпосередньо.
— Я обстежилася приватно, в обласному центрі. Безпліддя в мене немає.
Обличчям Лариси Денисівни ковзнуло щось миттєве, як тінь від птаха. Потім вона тихо, поблажливо розсміялася.
— Люба моя, приватна лабораторія скаже вам що завгодно, аби ви заплатили. Ви до них прийшли з грошима, вони вам і намалювали добрі новини. Тепер ви вірите цим новинам. Знаєте, скільки пацієнток приходить до мене після таких обстежень? Кожна розповідає: в іншому місці сказали інакше, там усе виявилося добре. Вони теж вірять, як ви зараз. А минає пів року — і та сама жінка сидить у мене в кабінеті, плаче. Бо повірила тому, що їй пообіцяли за її гроші. Тож самі лише добрі слова з приватної лабораторії ще нічого не змінюють.
— У моїй картці чужі показники.
— Там записані результати ваших аналізів.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.