Життя без прикрасЛариса Денисівна встала. Невисока жінка раптом здалася Оксані більшою й важчою.
— Оксано Григорівно, я лікарка з тридцятирічним стажем, — промовила вона рівним, жорстким голосом. — Ви з’явилися в робочий час і висуваєте претензії без доказів. Звинувачуєте в тому, чого я не робила. Я можу зважити на ваш стан, але раджу добре подумати. Чи потрібні вам ці звинувачення? І чи потрібні вони вашому чоловікові, який стільки вклав у лікування?
Ввічливі слова не приховали погрози. Оксана почула її відразу.
— Подумаю.
Вона вийшла в коридор і притулилася чолом до холодної стіни. Стояла, поки тремтіння в колінах не вщухло. Пройшла медсестра, але Оксана її не помітила. Перед нею було інше: Лариса Денисівна візьме телефон, зателефонує комусь. У цьому припущенні вона мала рацію.
Увечері свекруха з’явилася о шостій годині, замість звичної сьомої. Сіла на кухні, зняла хустку, подивилася поверх окулярів.
— Ти заходила до Лариси?
— Так, — спокійно сказала Оксана. — Дізнатися про ЕКЗ.
Раїса Андріївна помовчала.
— Оксанко, люба, не забивай цим голову. Лариса Денисівна розуміє, що робить. Я ж сама її вчила. Якщо почнеш ходити й ставити запитання, вона може образитися. А з нею нам сваритися не можна.
— А чому не можна?
Раїса Андріївна ледь помітно здригнулася. На секунду її пальці стиснули край хустки. Потім вона всміхнулася.
— Бо лікарка тобі потрібна, не мені. Я про тебе дбаю.
Після її відходу Оксана залишилася за столом, дивлячись на зачинені двері. Уперше люба людина ставала для неї чужою. Це відбувалося повільно, наче холодним пальцем проводили по щоці.
У середині липня Оксана помітила вагітність, але спочатку не повірила: мабуть, строки збилися через нерви. Потім одного ранку її так занудило, що вона ледве добігла до городу. За нудотою прийшло запаморочення, захотілося солоних огірків і чомусь вишневого листя. А потім вона виявила, що стоїть на кухні, уткнувшись у чавунну сковорідку, і плаче.
Уже наступного дня вона була в обласному центрі, в Ірини Олексіївни Шульги. Лікарка оглянула її й провела УЗД. На екрані пульсувала крихітна жива цятка.
— Термін — п’ять тижнів. Вітаю вас, Оксано Григорівно.
Оксана сховала обличчя в долонях. Ірина Олексіївна без слів поклала руку їй на плече. Хвилину чи дві вони залишалися так, потім лікарка тихо продовжила:
— Пам’ятаєте, я казала: ви молода, здорова жінка. Безпліддя немає. Вас наче замкнули, а тепер замок відкритий.
В автобусі на зворотному шляху Оксана всміхалася крізь сльози. На неї озиралися пасажири, але чужі погляди її не цікавили. У сумці лежала довідка: «Вагітність — п’ять тижнів. Особлива група спостереження. Резус негативний». Разом із радістю в ній росло нове, холодне й гостре знання: тепер від неї залежало ще одне життя.
Від Раїси Андріївни доведеться все приховувати. Від Степана теж?.. Ні. Поки автобус віз її додому, Оксана вирішила, що чоловікові скаже. Дев’ять років він чекав на дитину. Але він міг не втриматися, а сільська таємниця довго не живе. Досить чутки, одного необережного слова — і свекруха дізнається. Оксана не уявляла, що та зробить після цього, і невідомість лякала її.
— Мені треба поговорити з тобою про серйозне, — сказала вона чоловікові ввечері. — Тільки не вдома. Давай завтра сходимо до річки.
До води вони вийшли на заході сонця. Село потроху стихало, над річкою рожевів серпанок. На старих містках, з яких Степан хлопчаком ловив пічкурів, Оксана довго мовчала, дивлячись на течію. Потім узяла його долоню й притиснула до свого живота.
Спочатку він не зрозумів. Коли зміст цього руху дійшов до нього, обличчя стало незнайомим Оксані — дитячим, безпорадним, водночас щасливим і наляканим. Степан стискав її руку й дивився на неї, не знаходячи слів.
— Це правда? — нарешті прошепотів він.
— Так. П’ять тижнів. Я їздила до лікарки в обласний центр.
— А Лариса Денисівна ж казала…
— Степане, — Оксана повернулася до нього, — мені доведеться розповісти тобі важкі речі. Багато чого. Тільки вислухай усе до кінця й не біжи одразу до матері. Ти можеш мені це пообіцяти?
Він не відривав від неї погляду. Оксана бачила, як тривога сперечається в ньому з радістю.
— Можу. Обіцяю.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.