Життя без прикрас— Отже, нас обманювали? — Степан вимовляв повільно, наче кожне слово мало вагу. — Усі ці роки? І Лариса…
— Вона брала в цьому участь. Тут сумнівів немає.
— А крім неї?
— Поки не знаю.
— Оксано, хто? Хто здатен так учинити?
— Я не знаю. Але хочу розібратися до народження дитини. І прошу тебе: поки я не буду впевнена, нікому не розповідай. Ні мамі, ні Тосі. Взагалі нікому.
Степан довго не відповідав. Над водою пролетіли качки, зачепивши її крилами. Потім він обережно обійняв дружину, наче боявся пошкодити щось крихке.
— Гаразд, я мовчатиму. Але якщо виявиться, що це зробив хтось… хтось із наших близьких…
— Тоді разом вирішимо, як учинити, — сказала Оксана.
Він лише міцніше пригорнув її. Поруч сидів її чоловік, а вона раптом відчула, що не знає цієї людини. Не знала, на що Степан виявиться здатним, коли відкриється правда про його матір.
Літо тяглося в тривожному затишші, як перед грозою. У шкільній бібліотеці Оксана готувала книжки до нового навчального року, вдома носила з городу огірки. Вранці перед Раїсою Андріївною брала склянку води, вдавала, ніби звично ковтає, і випльовувала таблетку в рукав.
Вечорами свекруха приносила термос. Оксана наливала трав’яний збір, підносила кухоль до рота, потім залишала на підвіконні. Коли за Раїсою Андріївною зачинялися двері, вміст вирушав у квітковий горщик.
Герань вимахала вдвічі.
Оксана тепер вибирала широкі кофти, коли нудило, встигала відвернутися й усміхалася, навіть коли всередині ледь відчутно щось ворушилося. Степан ходив за нею назирці, як величезний вірний пес. Крадькома приносив із городу першу малину, а вночі гладив її живіт, поки вона спала.
Раїса Андріївна щось відчувала. Ні про що не питала прямо, зате дивилася на невістку пильніше й довше, ніж раніше. Наприкінці серпня Оксана винесла із сіней важке відро, і свекруха раптом вихопила його в неї з рук.
— Не піднімай!
— Я звикла.
— Оксано, не піднімай, — повторила Раїса Андріївна, і голос здригнувся. — У тебе… Вигляд у тебе втомлений. Я сама віднесу.
Вона пішла з відром. Оксана дивилася їй услід, не в змозі позбутися дивного відчуття: в очах свекрухи вона побачила не підозрілість, а страх. Майже дитячий, тваринний — наче перед жінкою постало саме те, чого вона боялася найбільше. Євдокія Матвіївна не помилилася. Така відповідь Оксані не сподобалася.
12 жовтня ще затемна Оксана почула рипіння хвіртки. Визирнувши у вікно, Оксана побачила Раїсу Андріївну на дорозі до кладовища. Чорна хустка, маленький букет пізніх айстр у газеті; йшла вона неквапно й не озиралася.
Так було кожного 12 жовтня. Свекруха зникала на цілий день, не пояснюючи, куди йде, і надвечір поверталася з червоними очима, мовчазна. У родині знали: про цей день не питають. Одного разу Степан сказав: «У неї там хтось із рідні». Далі розмови не було.
Оксана дочекалася, поки темна постать зникне за поворотом, одяглася й зняла з цвяшка в сінях запасний ключ. Дев’ять років він висів там без діла. Віддаючи його, Раїса Андріївна сказала: «Про всяк випадок, Оксанко. Хіба мало що». До цього ранку Оксана жодного разу ним не скористалася.
Степан був на роботі. Оксана спробувала пояснити самій собі, що зайде полити квіти: свекрухи ж цілий день не буде вдома. Пояснення вийшло кепським. Але обманювати, крім себе, було нікого.
За темними сіньми відкрилася чиста світлиця, облаштована по-старому: вишиті серветки, фотографії в рамках, у кутку ікона з лампадою. Віск і яблука пахли впереміш із чимось лікарським. Оксана пройшла далі, намагаючись не затримувати погляд на речах, зазирнула до кухні, спальні, комірчини. Усе звично стояло на своїх місцях. Замки знайшлися лише на вхідних дверях і хвіртці.
Уже збираючись вийти, вона згадала слова Євдокії: «Не від злодіїв, від тебе». Отже, шукати треба не серед знайомих речей, бачених тисячу разів. Залишалося місце, куди Оксана ніколи не заходила.
За фіранкою в сінях була драбина на горище. Оксана знала про неї; щоразу Раїса Андріївна відмовляла: там миші, пил, робити нічого, ще голову розіб’єш. Тепер Оксана піднялася драбиною. Люк піддався без зусиль, із темного отвору потягнуло холодом, пилом і сухою травою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.