У притулку водночас ремонтували приміщення, де мали проводити навчання. Роботи йшли швидше, ніж очікувалося, і Оксана розраховувала прийняти перші родини вже взимку. Вона розкладала на столі кошториси й заяви, час від часу прислухаючись до повільного мовлення Софії за вікном.
Роман робив нотатки на полях документів. Після перегляду обставин суд зняв обвинувачення в порушенні умов звільнення: відеозаписи з кладовища й медичні свідчення підтвердили, що його дії допомогли врятувати дитину. Тепер він відповідав за практичну роботу майбутнього фонду. Знання, які довгі роки були пов’язані для нього лише з травмою, гнівом і почуттям провини, нарешті дістали мирне застосування.
Він передав новину від Максима Гончара: службове навантаження Ская вирішили скоротити до кількох виходів на місяць, переважно для навчальних заходів. Увесь інший час пес міг лишатися із Софією й брати участь у програмі фонду. Ні Андрій, ні Оксана не заперечили. Для вівчарки не існувало завдання важливішого за дівчинку.
Двері на веранду відчинилися, Діана вкотила візок до кухні. Скай ішов збоку, спокійно звіряючи кожен крок із рухом коліс. Логопединя повідомила, що заняття минуло особливо вдало: звуки стали чистішими, фрази — довшими, а для такого відновлення це був дуже сильний результат.
Коли Діана пішла, Андрій дістав із шухляди маленьку коробку. Він поставив її перед донькою й сказав, що посилка призначена водночас їй і Скаєві. Софія відкривала кришку обережно. Ще місяць тому пальці майже не давали ради такому рухові, тепер же слухалися набагато краще.
На синій стрічці лежала медаль. На металі вигравіювали ім’я вівчарки й слова про видатну службу. Андрій пояснив, що офіційне вручення відбудеться пізніше, на церемонії, а цю копію спеціально надіслали Софії.
Дівчинка довго розглядала нагороду, потім подивилася на Ская. Її усмішка з’являлася тепер дедалі частіше й уже не вимагала болісного зусилля. Софія сказала, що пес заслужив медаль, бо не злякався, не повірив дорослим і не здався…
