Життя без прикрас— Вибачте, що прийшла без запрошення, — звернулася вона до Артема з підкресленою ввічливістю. — Але стіни тут тонкі. А я тридцять два роки пропрацювала в районному суді, і мені важко слухати таке поводження із законами. Давайте поясню, Артеме Валерійовичу. Заощадите на консультації юриста.
Він був розтулив рота, проте сусідка вже вела далі — так рівно, ніби знову читала судове рішення.
— Ірина успадкувала квартиру за заповітом діда ще до вашого шлюбу. Це її особиста власність, поділу вона не підлягає. Заміна труб чи вікон не робить вас власником половини. Можете спробувати вимагати компенсацію за ремонт через суд. Для цього доведеться довести, що ви витратили власні гроші й підвищили вартість житла в рази. Від нових вікон і труб вона в рази не зросте. Повірте, я сотні подібних справ бачила. — Валентина Микитівна перевела подих. — Із боргами теж не так, як ви кажете. Спільними вони стають, якщо гроші витрачено на сім’ю. Інша жінка до потреб вашої сім’ї стосунку не має. Це ваші витрати, вам за них і відповідати. А позики через обліковий запис дружини, без її відома, — це вже шахрайство. Заяву до поліції подано.
Артем зблід іще дужче.
— Тепер останнє, — продовжила Валентина Микитівна, склавши руки на животі. — Вимагати розлучення без згоди вагітної дружини чоловік не може. Після народження дитини ця заборона діє ще рік. Так передбачено Сімейним кодексом. Ірина ж має право подати на розлучення тоді, коли сама вважатиме за потрібне. Тому ця погроза у вас не спрацює. Розлучення буде, якщо вона вирішить.
Цокання дідового годинника виразно чулося в притихлій кухні.
— Та ви взагалі хто? — насилу вимовив Артем.
— Сусідка. А знадобиться — свідок.
Він підвівся й, ні на кого не дивлячись, попрямував до спальні. З-під ліжка з’явилася дорожня сумка. Артем жбурляв туди одяг упереміш із плічками, не намагаючись скласти. Ірина дивилася з дверей.
— Залиш ключі від квартири.
В’язка вдарилася об тумбочку, відскочила й упала на підлогу.
— Машину забираю. Її ми в шлюбі купували.
— Забирай. Кредит на неї теж брали в шлюбі.
Він різко глянув на Ірину, ніби збирався заперечити, але промовчав. Уже перед виходом обернувся.
— Ще пошкодуєш, Ірино. Сама, з дитиною, без грошей, із боргами на шиї. Через місяць подивимося, як заспіваєш.
Грюкнули двері. Потім довго долинав стукіт сумки, яку він тягнув сходами.
Ірина сіла просто на підлогу в передпокої. За спиною була вбудована шафа. Притиснувши кулак до рота, вона нарешті заридала — голосно, по-дитячому. Валентина Микитівна, крекчучи, вмостилася поруч на табуретці й поклала їй долоню на голову.
— Поплач. Він пішов, тепер можна. Завтра вже не можна буде, завтра в нас багато справ.
Над Іриною висіла стара темно-синя куртка. Увечері вона перевірила внутрішню кишеню: заставний квиток зник. Добре, що залишилися фотографії. Вона згадала, як Артем, збираючись, насамперед поліз у цю шафу, до старої куртки. Отже, пам’ятав про квиток. Отже, розраховував устигнути. Пільговий строк у ломбарді невдовзі закінчувався.
У понеділок уранці слідча зателефонувала сама.
— Ірино Григорівно, з ломбардом я поговорила, запит надіслала. Медальйон у них, продавати не будуть. Але є ще дещо: у суботу ввечері туди приходив ваш чоловік. Збирався викупити, тільки грошей із собою виявилося замало — відсотки набігли. Обіцяв повернутися в понеділок, сьогодні. За словами приймальника, дуже нервував.
Ірина міцніше стиснула телефон.
— Тепер йому можуть віддати медальйон?
— Ні, до кінця перевірки річ затримано. Але впізнати її вам усе-таки потрібно. Завтра зможете з’їздити?
— Зможу.
Надвечір Ірина знову розкрила гаманець. Після поштових витрат і аптеки залишилося 1900. З них належало оплатити електричку до Липовежа й назад, автобус, купити хліба та молока на тиждень.
На підвіконні стояла дідова банка. Він зсипав туди решту на чорний день, а Ірина після його смерті так і не зачепила цих грошей. Тепер монети розсипалися по клейонці. Вона довго складала їх у стовпчики, рахувала. Вийшло чотириста з чимось.
— Пробач, дідусю, — сказала Ірина, пересипаючи дріб’язок у гаманець. — Це на бабусю.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный до слёз рассказ, связь поколений, память, человеческая доброта! Спасибо!
Как много гадости в людях, а хорошего - все меньше
Спасибо.