Життя без прикрас— Я ж не знала. Чесне слово, не знала, чия ти онука. Біля пологового, коли схопила тебе за руку, бачила тільки біду. А в електричці повернула твою долоню, дивлюся — опіки на пальцях, біленькі, маленькі. Такі самі, як у нього. Запам’яталися мені його руки, поки він тримав фотографію. Подумала тоді: здалося. Хто тільки з вогнем не працює… — Алла закрила зошит і накрила обкладинку долонею. — Виходить, тридцять п’ять років за мною борг лишався. А кому віддаю, я й не знала.
Ірина сіла навпроти. У манежі Маша нарешті підвелася, вчепившись у перекладину, хитнулася на ніжках і переможно скрикнула. Обидві жінки обернулися.
— Немає ніякого боргу, — сказала Ірина. — Дід теж так сказав би.
— Сказав би, — погодилася Алла. — А я б із ним посперечалася. Ти портрет пиши, потім поговоримо.
Увесь червень Ірина працювала над Руслановим портретом. За пензлі бралася тільки вдень, накладала тонкі шари й довго давала їм просохнути. Залом на фотографії зіпсував одну брову й кутик рота чоловіка; ці риси доводилося вгадувати. Ірина запрошувала Романа, садовила біля вікна й просила повернути голову так само, як на світлині. Той червонів від збентеження, але терпляче сидів нерухомо по пів години.
— У діда брова ось тут вигиналася, — підказувала Алла, зазираючи Ірині через плече. — Наче він увесь час чомусь дивувався.
Щосуботи пластинка вирушала з Іриною на фабрику. Тепер Сергій Аркадійович не йшов пити чай, залишаючи її біля печі: присував табуретку й сидів поруч, поки тривав випал. Останньої червневої суботи Ірина вийняла готовий медальйон із муфеля й дочекалася, коли він охолоне. З емалі сміявся Руслан — із гітарою за плечем, поглядом повз глядача й тією здивовано вигнутою бровою.
Сергій Аркадійович покрутив роботу в руках, роздивився крізь лупу.
— Рука Федора. Його, безпомилково. Підписався б під цим не дивлячись.
По медальйон Алла прийшла до Ірини на Майстерну. На кухні довго тримала його на долоні, без сліз. Піднесла до губ, тоді наділа тоненький ланцюжок на шию, поруч із намистами. Після цього розкрила гаманець і розклала на столі ретельно розправлені купюри.
— Не візьму, — сказала Ірина, повертаючи їй гроші.
— Візьмеш?
— Не візьму. У вас горе було. З горя не беруть. І боргу ніякого немає.
Алла сердито подивилася на неї, але раптом коротко, хрипко розсміялася. Такого сміху Ірина від неї ще не чула.
— Кров Подольського. Уперта!
Гроші повернулися до гаманця. Алла підняла руки до намиста, відшукала маленьку старовинну монету, стерту до блиску. Довго підчіплювала нігтем дротяне кілечко, поки не розігнула його. Знявши монету, вклала її в кулачок Маші, яка сиділа в Ірини на колінах.
— Це не плата. Їй дарую, від себе, на щастя й на дорогу. Виросте, заміж збереться — нехай надягне. Нехай і біля неї буде людина, яка встигне взяти за руку.
Маша затиснула подарунок і відразу потягла до рота. Ірина ледве встигла її зупинити.
Навесні, коли Маші виповнилося півтора року, Ірина повернулася до живописного цеху: обійняла пів ставки майстра замість Сергія Аркадійовича. Він таки вийшов на пенсію й навідувався на фабрику лише щосуботи. Приватних замовлень в Ірини вже було стільки, що за деякі вона не бралася. Невелику муфельну піч вдалося купити на виплат; вона зайняла дідове місце біля вікна, де раніше стояла його піч.
До кінця літа в кредитній історії більше не лишилося чужих боргів. Останньою надіслала листа та контора, назву якої Ірина так і не навчилася вимовляти: заборгованість списували, оскільки шахрайство було встановлено. Розпечатавши листа, Ірина прочитала його Валентині Микитівні вголос і поклала між сторінками зеленого зошита.
Розлучилися без галасу. Артем не приїхав, обмежився письмовою згодою. Тепер він працював вантажником на складі в іншому місті, платив ще й на Данила, відшкодовував збитки банку. На Машину картку аліменти надходили потроху, без визначеного дня. Ірина не перевіряла, скільки надійшло: усе до копійки переказувала на окремий рахунок доньки, на майбутнє. На свята додавала туди частину заробленого портретами.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Очень трогательный до слёз рассказ, связь поколений, память, человеческая доброта! Спасибо!
Как много гадости в людях, а хорошего - все меньше
Спасибо.