Життя без прикрасНастя відсторонилася.
— Просити пробачення замало. Зараз ти маєш вибрати: встановити межі з матір’ю, повернути наші гроші, припинити продаж і більше мені не брехати. Зробити це зараз. Інакше я піду.
Твердість давалася їй зі страхом: усередині все тремтіло. Дмитро опустив голову. Його мовчання тривало; секунди складалися у хвилини, і Настя дедалі ясніше відчувала, що в цьому мовчанні вже міститься відповідь.
— Ти так і не можеш вирішити, — сказала вона, підводячись. — Тоді рішення ухвалю я.
У спальні Настя розкрила валізу й почала складати речі. Дмитро пішов слідом і зупинився у дверях.
— Прошу тебе, залишся. Мені треба подумати, дай час.
— На це в тебе було пів року. Ти вирішив обманювати.
Вона складала свій одяг і одяг Софії, не дозволяючи собі подивитися на нього. Варто було зустрітися поглядами — і вона б зірвалася, розридалася.
— Насте, я тебе кохаю, — сказав Дмитро, підійшовши ближче.
— Самих слів для кохання замало. Потрібні вчинки. Довіра. Чесність. У нас цього вже немає. — Вона закрила валізу й повернулася. — Завтра зателефоную. Можливо, до того часу ти вирішиш. А я не можу більше залишатися в невідомості.
Настя взяла сумку, телефон і валізу. Чоловік не рухався, дивився так, ніби те, що відбувалося, не могло бути правдою.
— Найстрашніше те, що я тебе більше не знаю, — сказала вона, обернувшись біля дверей. — Навіть страшніше за твою брехню. Той, кого я кохала, не міг би поставити мене в таке становище.
Вона вийшла й більше не озирнулася. Уже в таксі, що прямувало до Жені, сльози прорвалися. Настя витирала їх рукавом і плакала беззвучно, щоб водій не помітив.
Повз вікна пливли нічні міські вогні. Серед цих будинків в одній із квартир залишився сам Дмитро. Настя їхала до сестри з валізою та розбитим серцем — в інше життя, де більше не збиралася миритися з брехнею.
Тиждень у Жені тягнувся, як густий мед.
Уранці Настя прокидалася на чужому дивані. Потім вони втрьох снідали в тісній кухні, а надвечір, уклавши Софію, вона залишалася лежати в темряві, вслухаючись у незвичні домашні звуки. Так минав день, за ним другий, майже невідмінний від попереднього. Женя йшла рано й затримувалася на роботі допізна, намагаючись не заважати сестрі. Але навіть за її відсутності Настя відчувала турботу: продукти були куплені, рушники акуратно складені. Багато про що Женя не говорила вголос.
Щодня на телефоні з’являлося ім’я Дмитра. Три дні Настя дивилася на екран, не відповідаючи: від самого його імені ставало боляче. Згодом вона таки почала брати слухавку, але на розмову її не вистачало.
— Так, Софія в порядку. Ні, я ще не готова це обговорювати. Так, подумаю.
Втома й надлом у його голосі викликали жалість. Насті доводилося змушувати себе триматися твердо, не піддаватися цьому почуттю. На п’ятий день вона отримала повідомлення: «Пробач мені. Я все зіпсував. Не знаю, як це виправити».
Настя перечитала його разів десять. Їй хотілося розгледіти за словами каяття — або зрозуміти, що на неї знову намагаються вплинути. Відповіді вона так і не написала. Навіть у власних почуттях не могла розібратися: кохання, образа й злість сплелися в болісний клубок, і, за що не візьмися, розплутати його не вдавалося.
Повертаючись із роботи, Женя заставала сестру біля вікна. На колінах у Насті спала Софія, а сама вона дивилася вниз, на місто. Тисячі вікон серед мільйонів вогнів — і за кожним хтось жив, сварився, мирився, закохувався чи розлучався. Усе це тривало без упину. Настю і втішало, і лякало, що життя не переривається від чийогось болю.
— Ти вже знаєш, як вчиниш? — запитала якось увечері Женя, присівши до неї на диван.
— Ні, — зізналася Настя. — Коли приїхала, мені здавалося, що знаю. Усе було начебто зрозуміло, жодних складнощів. А тепер живу тут і дедалі сильніше відчуваю, що кохаю його. Навіть після всього.
— Любити людину ще не означає поважати те, що вона робить, — неголосно озвалася Женя. — Одне почуття не замінює іншого.
— Розумію. Тільки як жити разом, якщо кохаєш, а поважати не можеш? — Настя подивилася на сестру.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.