— От і зібралися всі. Родинне свято, просто Новий рік.
Розстебнувши пальто, він умостився на табуреті, поклав ногу на ногу. Перед ним стояли чавунець із картоплею, хліб і блюдце із сіллю.
— Травами в тебе пахне, Галю. У моєї матері такий дух стояв: то м’яту сушить, то ромашку. Змалку терпіти його не можу.
— Ти навіщо з’явився, Вітеньку?
— Сама не здогадуєшся? — Він усміхнувся. — По сина, по невістку. По своє. Свого я, Галю, не кидаю. Дехто от може.
— Таня з тобою не поїде.
— Нехай сама відповідає. — Він повернувся до дівчини. — Таню, донечко, я ж тебе по-доброму прошу. Досить уже, погралася — час зупинитися. Я розумію, що ти перехвилювалася. Тут тобі й весілля, і шампанське, і нерви. Хіба мало що могло почутися, коли ти підійшла до лазні? Ніна Федорівна в нас нервова жінка. То об один кут удариться, то об інший — от і синці, сама собі їх наставить. Вона тобі, мабуть, уже всякого наговорила? То вона не лише тобі розповідає, вона всім наговорює. У неї й довідка є, на обліку вона перебуває.
— Жодної довідки в Ніни Федорівни немає.
— Знадобиться — зробимо, — тим самим голосом відповів Віктор Георгійович.
Кухня притихла.
— Поїдеш додому? Тоді я заберу заяву, — повів він далі. — Вважатимемо, що нічого не сталося. Конверт знайшовся, гості помилилися — от і все. А в групі напишуть, що ти знайшлася, жива й здорова. У подружки переночувала, тільки й того. Мине тиждень, і люди про це забудуть. Якщо ж ти їхати відмовляєшся… — Він розвів руками. — Завтра о восьмій ранку по тебе з’являться вже не члени сім’ї. Приїдуть інші люди. І писатимуть про тебе тоді зовсім не в групі.
— Конверт у тебе в машині, у бардачку, — сказав Костянтин.
Батько повільно повернув до нього голову.
— Що ти сказав?
— Весільний конверт. Триста двадцять тисяч. Разом із пістолетом лежить у бардачку. Ти поклав його туди о другій ночі.
Довгий батьків погляд був саме таким, про який Костянтин розповідав годину тому. Ні гніву, ні подиву — лише тягар, мов мокре пальто.
— Від кого ти це дізнався? — неголосно запитав Віктор Георгійович.
Костянтин промовчав.
— Хто сказав тобі, сину?
— Я сам бачив.
Галина Степанівна зрозуміла: він бреше, вигороджуючи Ніну. І Вікторові ця брехня була так само очевидна.
— О другій ночі ти з ліхтарем болотом гасав. Мужики тебе там бачили. Нічого ти бачити не міг.
Син знову не відповів.
— Вона, виходить, — замислено промовив Віктор Георгійович, наче міркував сам із собою. — Ніна. Ну-ну.
Він підвівся з табурета неквапливо, по-хазяйськи, ніби вирішив розім’ятися. Пройшовши кухнею, став біля вікна й подивився на нічник.
— Знаєш, Галю, я ж тебе кохав, — заговорив він, не обертаючись. — Ти, може, мені не повіриш, але я кохав. Обручку твою тридцять років тримав у сейфі. Щороку відчиняв його, діставав обручку й дивився на неї. А потім віддав цій дівці. Думав: може, хоч у такий спосіб вдасться щось повернути. Хоч так. Ти пішла, а я залишився. Уявляєш, що я відчув, коли ти втекла? Наче це мене виставили з мого власного дому. Моя дружина, розумієш, моя! Я витягнув її зі злиднів, із бруду, дав їй одяг, взуття. А вона серед ночі втекла від мене, як від собаки.
— Ти руку мені зламав, Вітеньку.
— А ти мені — життя! — Він обернувся; вперше голос зірвався й залунав гучніше. — Знаєш, що в Липовезьку патякали? Від Ковтуна дружина пішла. Він її лупцює, від нього баби розбігаються. Дозволити таке я не міг. Довелося зробити тебе померлою для всіх, щоб розмов не було. Нехай у сина мати покійна, зате чесна, а не жива втікачка.
— Чесна? Ви з братом злодійкою мене виставили.
— Власною рукою підписувала, не з примусу. — Він знизав плечима. — Не захотіла б — не підписала б. Пішла б судитися, сина відстоювати. Але ти себе пожаліла. Тож не починай, Галю.



















Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Треба давати 2 шанс в житті так я в цій історії троха себе бачу бо запас даю шанс свому чоловіку
Щиро дякую за дуже цікаву життєву історію і за хороше закінчення. Миру всім і добра, злагоди і любові.❤️