Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

На ювілеї компанії Антон танцював із колегою на очах у дружини, сподіваючись, що вона промовчить, як і раніше

Частина 20 з 35

— Антоне Костюку, я тут як законний представник «Лозинського капіталу» й передаю корпоративні документи, оформлені за всіма правилами. Раджу спершу вислухати мене, а тоді вже робити заяви перед гостями.

Антон недовірливо розсміявся й обвів поглядом залу: він усе ще сподівався, що хтось його підтримає. Та гості або спантеличено дивилися на сцену, або тримали перед собою підняті телефони. Ніхто не озвався, і витримувати це мовчання йому ставало дедалі важче.

Першою зрушила з місця Лариса. Вона підійшла до сцени й тицьнула пальцем у бік Валентини:

— Вона геть з глузду з’їхала! Хоче згубити мого сина, бо не може стерпіти, що інша жінка стала для нього важливішою за неї.

Кілька гостей ніяково опустили очі. Лариса повернулася до двох охоронців біля входу.

— Негайно виведіть її. Я не дозволю їй і далі ганьбити мою родину.

Охоронці невпевнено перезирнулися. Один уже ступив до сцени, але керівник готелю непомітно втрутився. Організатори доручили йому подбати про безпеку всіх присутніх. Виводити гостю за розпорядженням родички він не міг, тим паче коли на сцені точилася офіційна суперечка щодо справ компанії.

Ігор підійшов до Лариси.

— Прошу вас не втручатися. Документи розглянуть, а якщо виникнуть розбіжності, їх можна буде владнати в установленому порядку.

Лариса подивилася на нього з неприхованою зневагою.

— Ви завжди були на боці Валентини! Певно, й це підлаштували, щоб поживитися грішми мого сина.

Чорну папку Ігор доти тримав під пахвою. Тепер він неквапно її розгорнув.

— От звідки взялася частина цих грошей, нам і належить з’ясувати.

Залою прокотився шепіт. Антон перевів погляд з матері на адвоката.

— Що ви хочете цим сказати?

Ігор дістав копію первісної інвестиційної угоди й показав йому.

— Сім років тому ваша компанія мала фінансові труднощі. «Лозинський капітал» вклав у неї кошти через збільшення капіталу, і це дало змогу налагодити роботу компанії.

— Мені це чудово відомо. — Антон насупився. — Звичайна ділова інвестиція.

— Саме так. Завдяки цій інвестиції «Лозинський капітал» отримав значну частку й права, які згодом закріпили подальші операції.

Антон знову глянув на схему на екрані. До сьогоднішнього вечора він не бачив у цій структурі нічого, що могло б поставити під сумнів його владу. Валентина спостерігала, як він намагається знайти пояснення, яке дало б йому змогу зберегти гордість.

Упродовж багатьох років її влаштовувало, що Антон залишався публічним обличчям групи «Костюк». Нагороди отримував він, журналістам відповідав він, та й історію компанії щоразу розповідав так, що її участь лишалася непомітною. Валентина не вважала за потрібне поправляти його при інших. Але сьогодні, коли він заявив, що вона нічим не допомогла, їй стало ясно: якщо й далі мовчати, можна самій викреслити себе з цієї історії.

Ігор указав на другий слайд. Там було перелічено внески «Лозинського капіталу» й основні зміни капіталу, затверджені в наступні роки. Зайвих персональних відомостей та конфіденційних документів, що не стосувалися справи, на екран не виводили. Показаного вистачало, щоб пояснити, кому належать голоси, не викладаючи перед гостями всього внутрішнього архіву.

Один з інвесторів підняв руку й попросив слова. То був сивий бізнесмен Олег Возний. Він брав участь у кількох угодах із групою «Костюк», добре знав репутацію «Лозинського капіталу», але раніше не пов’язував його безпосередньо з Валентиною.

— Пане Дубровський, я правильно зрозумів? Валентина Лозинська представляє компанію, якій належить більшість голосів?

Ігор кивнув.

— Саме це зазначено в чинних документах компанії.

Олег повернувся до Валентини. З його обличчя було видно, як сильно його здивувала відповідь.

— Отже, ви відігравали вирішальну роль у компанії з перших років?

Валентина витримала його погляд.

— Я теж брала участь у фінансуванні й захисті компанії. А такою, якою ви знаєте її сьогодні, вона стала завдяки праці багатьох людей. Я не маю наміру приписувати собі їхні заслуги.

Антон розтулив рота, але нічого не сказав. Пряме звинувачення не подіяло б на нього так сильно. Валентина вголос визнала те, про що він сам забув: великої компанії самотужки не збудуєш.

Юлія почала поволі відступати до столика збоку. Червона сукня, яка ще недавно притягувала захоплені погляди, тепер під софітами здавалася кричуще яскравою. Вона шукала на Антоновому обличчі бодай якоїсь ознаки того, що все це непорозуміння. Він важко дихав і не зводив очей з документів…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
КсеняУкраїна

Справедливість.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики