Життя без прикрас— Ірино Валеріївно, я приїхав установлювати сигналізацію.
— Заходьте. З дверима вже закінчують. Датчик потрібен тут, над входом, і ще в коридорі. Скільки чекати на під’єднання до пульта?
— Підпишемо договір — одразу під’єднаємо. Завантажте застосунок, тоді керувати охороною зможете з телефона. У разі спроби злому чи входу без вимкнення сигналізації наряд буде за п’ять хвилин.
Понад дві години квартира звільнялася від батьківської присутності. Прибрали пледи, з передпокою зникло взуття. На кухні більше не було ні безглуздих строкатих рушників, ні батареї каструль. Поступово проступав її колишній вигляд.
Майстер передав Ірі запечатаний конверт із новими ключами. Отримавши переказ, забрав інструменти й пішов. Інженер тим часом затягнув останній болт на датчику, допоміг налаштувати застосунок, перевірив зв’язок із пультом. Зі стіни привітно блимнув червоний вогник.
До Іри підійшов старший вантажник, витираючи чоло.
— Завантажили все, машина вщерть набита. Тепер їдемо в передмістя, як ви сказали. Там куди вивантажувати?
— Якщо нікого не буде, залиште на ґанку, під навісом. Дощу сьогодні не обіцяли. Нехай речі подихають свіжим повітрям.
Вона переказала чималу суму. Вантажники задоволено кивнули й вийшли.
Залишившись сама, Іра зачинила важкі двері з новим замком. Вставила ключ, зробила чотири тугі, солідні оберти. Ці клацання були для неї прекрасніші за будь-яку симфонію.
Нічне повітря наповнило притихлу квартиру свіжістю. Проходячи вітальнею, Іра провела долонею по спинці дивана. Дім знову належав їй: чистий, неприступний.
Чайник вирушив на плиту. Заваривши зелений чай, Іра налила його в улюблене біле горнятко й умостилася в кріслі. На годиннику була половина дванадцятої.
Телефон на столику блимав десятками сповіщень. Від матері — п’ятнадцять дзвінків, від Катерини — вісім. Повідомлень Іра читати не стала: згорнула їх і відкрила відеоспостереження. Приховане дверне вічко, здатне записувати й передавати зображення, вона встановила ще пів року тому, перед тривалим відрядженням.
Близько сорока хвилин на екрані нічого не змінювалося. Іра встигла спокійно допити чай і вимити горнятко, перш ніж телефон коротко пискнув: датчик помітив рух у коридорі.
Вона відкрила відео. Ліфт розсунув двері й випустив на майданчик галасливу весільну компанію — приїхали оглядати подарунок.
Половину зображення затулила Катерина: біла цукрова хмара її сукні, здавалося, мала намір захопити весь під’їзд. Слідом ішов Максим, стомлений і трохи пом’ятий, але ще намагався триматися бадьоро.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.