Життя без прикрасІз телефоном у руці Іра підійшла до дверей. Щоб бути напоготові, безшумно повернула внутрішній баранчик: два оберти з чотирьох уже були відімкнені.
— Ось сюди, дорогі! — заметушилася в динаміку мати. — Катерино, діставай ключик. Максиме, готуйся перенести дружину через поріг!
— Тут світло зроби, — тамада розмахував руками, командуючи фотографом. — Спочатку знімаємо, як вона відчиняє, потім обличчя зблизька, емоції!
Катерина урочисто підняла до дверей ключі з бронзовою підковою. Відставивши мізинець, націлилася в замкову щілину. Метал дзенькнув об метал — ключ не ввійшов. Вона насупилася й натиснула дужче, залишивши подряпину на броненакладці.
— Ма-амо, він не вставляється! — вередливо протягнула вона, далі смикаючи ключ.
— Доню, давай мені. Тут замок із хитрістю, — Валерій Артемович протиснувся вперед.
Він забрав ключі, примружився й спробував під іншим кутом. Із таким самим успіхом можна було прилаштовувати морквину в USB-порт.
— Валерію, довго ти ще там колупатимешся? — прошипіла Тамара Павлівна, поправляючи зачіску.
Батьки Максима багатозначно перезирнулися.
— Видно, заклинило, — буркнув Валерій Артемович і нервово затряс ручку.
Іра торкнулася кнопки вимкнення охорони на екрані, докрутила баранчик і різко відчинила двері. Компанія сахнулася. З батькових пальців випала в’язка, вдарилася об плитку; під’їздом прокотився дзвін, схожий на сигнал тривоги.
У дверях стояла відпочила, спокійна Іра. Руки в кишенях домашнього кашемірового костюма. Катерина дивилася на неї так, наче їй явився привид із квитанцією за комунальні послуги.
— Іро? Ти тут звідки? І навіщо замок поміняла? — пискнула наречена.
— Я тут живу, Катерино. Квартира моя.
Рівна, безпристрасна відповідь не залишала місця для інших тлумачень. Обличчя Тамари Павлівни вкрилося червоними плямами. Тихого захоплення не вийшло; вона це зрозуміла, але потреба довести людям свою правоту випередила будь-яку логіку. Мати кинула погляд на тамаду.
Той сприйняв перешкоду чи то за дурнувату сусідку, чи то за орендарку, чи то за ще якесь непорозуміння. Гонорар треба було відпрацьовувати. Відсунувши фотографа, він ступив до Іри, схопив її за лікоть і спробував відтіснити до передпокою.
— Жінко, відійдіть, цю квартиру сьогодні дарують молодятам! — гаркнув він з агресивною посмішкою. — Не заважайте святу, звільніть прохід!
Іра залишилася на місці, різко скинувши з ліктя чужу руку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.