Життя без прикрасТретьою була охоронна агенція.
— Мені потрібно під’єднати квартиру до пульта сьогодні ж увечері. На двері — датчики, усередину — дві камери.
— Менеджер зараз на виїзді. Інженера можемо направити.
— За терміновість і оформлення на місці заплачу вдвічі більше. Нехай бере обладнання, договір і приїжджає за адресою.
Молодий таксист раз у раз поглядав у дзеркало: швидкість цих жорстких розмов справила на нього враження. На обличчі пасажирки, однак, не відбивалося ні образи, ні злості. Фінансова аналітикиня Іра спокійно розв’язувала завдання — так, як уміла робити це на роботі.
Через пів години вона вже стояла на майданчику свого поверху. Майстер, що сопів поруч, тримав валізку. Він подивився її паспорт, звірив відомості з витягом на екрані телефона й кивнув.
Дриль заверещав. Лише три хвилини знадобилося старому замку, щоб здатися, разом з усіма грандіозними Катерининими планами на нього.
Іра штовхнула двері й потрапила в задушливу хмару трав’яних зборів. Чотирьох місяців матері вистачило, щоб улаштувати в стильній мінімалістичній квартирі філію блошиного ринку. Італійський диван ховався під несмаковитими тигровими пледами; журнали височіли по кутках, а підвіконня зайняла шеренга пластикових стаканчиків із розсадою.
— Ось такий поставлю, — майстер вийняв із валізки важку металеву конструкцію. — Броненакладка, чотири оберти. Для виготовлення копії ключа знадобиться картка, без неї не зроблять.
— Установлюйте, — розпорядилася Іра.
Вона пройшла квартирою, розчиняючи вікна. Тут подзвонили у двері: на порозі з’явилися троє кремезних чоловіків із рулонами пухирчастої плівки й стосом складених картонних коробок.
— Господине, що забирати? — Старший оцінив майбутній обсяг роботи.
— Усе, крім вбудованих меблів і того, що прибите до підлоги. — Іра обвела вітальню рукою. — Ці пледи, із шаф — одяг, із шухляд — посуд. Розсаду, усі три телевізори, ось цей жахливий торшер-пальму. Пакуйте швидко, але посуд бережіть.
Старший кивнув решті, і батьківські речі стали одна за одною зникати в коробках. Злагоджені, мов мурахи, вантажники працювали без затримок. Іра контролювала пакування, стоячи посеред кухні.
— Дівчино, ці банки теж забирати? — Один із чоловіків нажахано дивився на батарею трилітрових банок із помідорами, розставлених просто на теплій підлозі.
— Усі до єдиної. І обмотайте плівкою: розіб’ється хоч одна дорогою — часником пахнутиме роками.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.