Життя без прикрасПотім згадалася лікарняна палата. Марина поруч, її слова про те, що головне — він живий. А через кілька місяців вона вже не брала його за руку на вулиці й скаржилася, що втомилася від його вічної похмурості. Потім з’явився Руслан — уже не просто брат Віктора, а близький їй чоловік.
Віктор подався вперед, сховав обличчя в долонях. Несподівано потекли сльози. Він витирав щоки, злився на себе, але плакати не переставав.
— Чоловіче, вам недобре?
Почувши жіночий голос, Віктор підвів голову. Поруч стояла молода дівчина. Куртку до пояса вкривали бризки, на штанах розпливалися темні плями бруду. Від вогкості сплуталося волосся, до рукава прилип листок.
— Ні.
Незнайомка оглянула його.
— Тоді роль задоволеної життям людини вам вдається напрочуд переконливо.
— Мені нічого не треба.
— А я грошей і не пропонувала.
Він уважніше подивився на неї.
— Вибачте.
— Нема за що вибачатися. — Вона наблизилася на два кроки й зупинилася. — Можу мовчки посидіти з вами. Хочете?
— Навіщо?
— Буває, обходиться дешевше за психолога.
Віктор несподівано всміхнувся.
— Сідайте вже.
Вона вмостилася на іншому кінці лавки.
— Ви тут, на цій вулиці… — почав він і відразу пошкодував про запитання.
Дівчина глянула на брудні штани.
— Розумію. Вигляд у мене такий, ніби на вулиці й живу.
— Знову прошу пробачення.
— У вас сьогодні день вибачень. — Вона відліпила листок від рукава. — Біля зупинки послизнулася й потрапила в калюжу. Дуже гідне видовище. Дві жінки навіть зупинилися — додивитися, чим закінчиться.
— А забої?
— Постраждала лише гордість.
Він усміхнувся.
— Ось тепер краще, — зауважила вона.
— Що саме?
— Обличчя.
Віктор насторожився.
— Не шрами, — додала дівчина. — Раніше ви мали вигляд людини, яка готова взяти на себе провину за всі нещастя світу.
— Вибір великий.
— Зате без обману. — Вона підвелася. — Ну все, цього разу йду.
— Зачекайте. — Він і сам не зрозумів, що змусило його продовжити. — Брат сьогодні одружується. Молодший.
— Вітаю.
— З моєю колишньою дружиною.
Дівчина неквапом знову сіла на лавку.
— Тоді зрозуміло, чому ви плакали.
— Не через саме весілля. — Віктор подивився на вікна батьків, пригадуючи почуте на кухні. — Тітка сказала: навіть дружина до брата пішла. І запитала, кому я такий потрібен.
Незнайомка кілька секунд не відповідала.
— Мабуть, ідеться про шрами. Дружина пішла після аварії?
— Так.
Вона зітхнула.
— Отже, справа напевно не в них.
— Ви ще нічого не знаєте, а вже вирішили.
— Щоб дещо вирішити, багато часу не потрібно.
Вона дивилася йому в обличчя, не відводячи очей від ушкодженої щоки.
— Як вас звати? — запитав Віктор.
— Ірина. Можна Іра.
— Віктор.
— Приємно познайомитися з Віктором, якого рідня вирішила добити перед весіллям.
Він розсміявся.
— Незвично ви знайомитеся.
— Навзаєм. Не кожен чоловік починає знайомство з одруження брата зі своєю колишньою. — Ірина оглянула його костюм. — Ви ж туди збиралися?
— Так.
— А тепер не збираєтеся?
— Поки не вирішив.
Вона всміхнулася.
— Підете.
— Звідки така впевненість?
— Інакше до кінця вечора думатимете, що там кажуть про вашу відсутність.
— Прийду — говоритимуть про мене в моїй присутності.
— То запропонуйте їм щось цікавіше.
Віктор насупився.
— Наприклад?
— Запросіть мене на весілля. Присягаюся, не пошкодуєте.
На мить він вирішив, що недочув.
— Що?
— Я не жартую.
Він знову подивився на забризкану куртку, брудні штани, мокре волосся.
— Ми й пів години не знайомі. Ви про мене нічого не знаєте. Може, я маніяк.
— Уже знаю, що самому вам іти не хочеться. І на маніяка не схожі.
— Тобто готові зіграти мою дівчину?
— Ні, обманювати нікого не будемо. Я піду супутницею. Запитають — так і поясните.
— А вам це навіщо?
Уперше Ірина відвела очі.
— Мені сьогодні теж нікуди йти.
— Тобто як? — Голос у Віктора змінився.
— Так і є. Тільки розповім про це пізніше. — Вона знову подивилася на нього. — До весілля ще довго?
— Трохи більше двох годин.
— Устигнемо перетворити болотяного мешканця на людину.
— Де?
— Оце гарне запитання.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.