Життя без прикрасЗ-за стійки Олена попрямувала до скляних дверей і постукала. Тетяна Романівна відірвалася від столу; відчиняючи, вона мала наляканий вигляд.
— Олено Миколаївно…
— Тетянко, принеси мені, будь ласка, методичку з датування машинописних і друкованих документів. На другій полиці ліворуч, із сірим корінцем.
Через хвилину книжка була в Олени. Вона знайшла потрібну сторінку: пам’ять її не підвела. Ні суддя, ні адвокат не звернули уваги на шрифт. Почеркознавець дослідив те, про що його запитали. А сама вона три місяці не могла відвести погляду від власної петлі, хоча правда весь цей час стояла над нею — рядок за рядком, набрана надто сучасними літерами.
Однак копії було недостатньо. Олена вже уявляла заперечення Гончара: роздрукували пізніше, передрукували для суду. Копія. Потрібно було поглянути на саму розписку, підшиту до справи.
Наступного дня вона взяла відгул і приїхала до суду. Як сторона у справі Олена мала право ознайомлюватися з матеріалами й подала відповідну заяву. Молода секретарка зі втомленими очима принесла товстий том у картонній обкладинці. Місце Олені відвели в кутку канцелярії, за столом навпроти секретарки.
— Працюйте тут, щоб я все бачила. І нічого не відокремлюйте від справи.
— Я займаюся реставрацією. Нічого відокремлювати не буду.
Прозорий файл з оригіналом був підшитий до тому. Олена запитала, чи можна вийняти папір, не розшиваючи його; секретарка дозволила кивком. Посунувши аркуш під настільну лампу, Олена дістала із сумки кишенькову лупу з підсвічуванням. Уже тридцять років ця лупа була з нею.
Унизу документа рядку «Зобов’язуюся повернути на першу вимогу» майже не залишили місця над підписом. Нижні частини друкованих знаків підступали впритул до розчерку. Хвостик літери «У» навіть перетинав його верхню петлю. Саме туди Олена спрямувала лупу.
Тонка фіолетова лінія кулькової пасти була ледь утиснута в папір. Над нею на перетині лежала блискуча чорна скоринка тонера. Лінія друку залишалася суцільною й накривала чорнило, як сніг накриває стежку. Отже, спочатку на аркуші розписалися. Текст з’явився потім.
Відкинувшись на стільці, Олена немов знову опинилася в рубці «Стрімкого». Світло лампи над штурманським столом, батько, який підсуває розгорнутий журнал, виправлені рядки — густі, глянцеві, з іншим блиском. У пам’яті зринула їхня розмова.
— Тату, це не ти писав?
— Не я. Тільки хто це слухатиме?
У п’ятнадцять років вона нічого не змогла зробити: слухати її ніхто не став. Зараз їй було п’ятдесят два. У неї були лупа, тридцять років досвіду й адвокатка, яка встигала їсти яблука між справами.
— Вам зле? — запитала секретарка.
— Навпаки, мені дуже добре. Можна зробити витяг із протоколу?
Того ж вечора на кухонному столі перед Людмилою лежали копія розписки, розгорнута методичка й фотографія перетину штрихів. Знімок Олена зробила з дозволу секретарки. Людмила вислухала її й запитала:
— Ви в цьому впевнені?
— У тому, що побачила, — впевнена. Тільки я відповідачка, моїх слів суду недостатньо. Потрібна техніко-криміналістична експертиза: що нанесли раніше, яким способом друкували, який використали шрифт.
— Ми вже просили її призначити. Суддя відклала це питання.
— Тепер у нас є підстава, з якою відкладати не можна.
Уночі Людмила підготувала клопотання. Вранці вона зателефонувала Олені й прочитала питання, які пропонувала поставити перед експертом:
— Що виконано раніше: підпис чи друкований текст? Як виготовлено текст? Чи відповідає гарнітура шрифту періоду, зазначеному в розписці? Чи збігається час виготовлення документа з його датою?
На засіданні звичний спокій уперше зрадив Гончара. Заперечував він довго, розбираючи кожен довід.
— Відповідачка затягує розгляд. Почеркознавча експертиза вже дала відповідь на основне питання. Ще одне дороге дослідження нічого у справі не змінить.
— Якщо результат нічого не змінить, то й побоюватися вам нічого, — відповіла суддя.
Клопотання задовольнили. Досліджувати документ мала державна експертна установа в обласному центрі; платити за це знову повинна була Олена.
Через тиждень надійшов рахунок. Сплатити його було нічим: машину вона вже продала, заощаджень на рахунку не залишилося. Зарплата за роботу в читальному залі йшла на продукти, комунальні платежі та проїзд автобусами.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.