Життя без прикрасВона потримала його на розкритій долоні, завела й послухала хід. Потім поклала у футляр і закрила його.
Уранці годинник опинився в літнього годинникаря, колекціонера, який давно просив продати йому цю красу. Він довго вивчав гравіювання крізь лупу й запропонував ціну. Олена погодилася, не торгуючись.
— Якщо надумаєте викупити, зазирніть, — сказав він. — Швидко я його не продам. Такі речі продаються повільно.
— Дякую.
Надворі падав мокрий сніг. Застебнувши пальто, Олена вирушила до банку й внесла гроші за експертизу.
Через кілька днів Людмила зателефонувала їй до архіву:
— Під’їжджайте в обід. Тут у мене гість, вам варто з ним зустрітися.
Вільним від тек у кабінеті був лише один стілець. На ньому сидів Петро Шульга, усе в тій самій шкіряній куртці, з кухлем розчинної кави. Ручка в кухля була відбита. Побачивши Олену, він кивнув.
— Добрий день, Олено Миколаївно. Здивовані?
— Так, не чекала вас тут.
— Сам не думав, що сюди прийду. Але не люблю, коли мене обманюють. А ваша сім’я робить це вже четвертий місяць.
Після зустрічі біля воріт Сергій умовляв його ще зачекати. Потім із тим самим проханням звернувся Михайло Павлович. Обіцянки змінювалися, але зводилися до одного: скоро будуть гроші. Шульга довідався в суді про борговий позов до Олени та про арешт будинку.
— А потім я отримав це, — продовжив Шульга.
На стіл лягла роздруківка електронного листа Михайла Павловича. Той просив іще місяць не подавати позов до фабрики. Олена прочитала: «Будинок — гарантія, яка скоро буде наша. За невісткою борг у дев’ять мільйонів. Суд це підтвердить. Після цього виплатимо вам усе сповна».
— Я людина проста, п’ятнадцять років постачаю фанеру й фурнітуру, — сказав Шульга. — Але розумію: про справжній борг так не кажуть. «Суд це підтвердить» — наче все вже знають наперед.
Слідом він поклав другу роздруківку — листування із Сергієм. Там залишалися знайомі Олені слова: «Будинок оформлений на дружину формально. Питання вирішу за добу».
— Забирайте для суду, — сказав Шульга. — Якщо викличуть, з’явлюся й повторю все під протокол.
— Але навіщо вам допомагати мені? — запитала Олена.
Шульга допив каву, поставив кухоль і знизав плечима.
— Якщо ваш свекор виграє, отримає будинок, продасть і розрахується зі мною. Мені від його перемоги вигода. Тільки заробляти на краденому я не стану, батько так навчив. Свої гроші з фабрики стягну через суд. За рахунок вашого будинку — ні.
Він підвівся, надів кепку. Уже біля дверей обернувся:
— І претензію я їм сьогодні надіслав, — додав Шульга. — Через тридцять днів звертаюся до суду. Нехай мають на увазі.
Після його відходу Людмила ще довго розглядала обидва аркуші.
— Тепер у нас є пояснення не лише того, як це зробили, а й навіщо.
Сергій, мабуть, починав розуміти, до чого йдеться. Після претензії Шульги і йому, і керівництву фабрики було зрозуміло: постачальник більше чекати не збирається. Наталія перестала викладати фотографії в сімейному чаті. А знайомі розповіли Олені, що Михайло Павлович двічі побував у Гончара й обидва рази виходив червоний.
На початку лютого Олена прокинулася вночі від неголосного скрипу. Здалося, ніби прочинилися двері спальні. Вона не поворухнулася, прислухалася. Кроки. Звук шухляди комода, яку висувають. Знову кроки, потім двері.
Уранці місце сірої теки із зав’язками виявилося порожнім. Олена не зателефонувала в поліцію й не пішла до майстерні. Одягнувшись, вона зварила каву й сіла на кухні.
За пів години увійшов Сергій. Її теку він приніс у руках і без слів поклав перед нею. Замість особливого вузла на зав’язках був звичайний бантик.
— Тут самі копії, — сказала Олена. — Оригінал зберігається в моєї адвокатки у вогнетривкій шафі. Опис складено у двох примірниках.
Він дивився на неї, і вперше вона побачила на його обличчі втому замість злості й невпевненості. Так виглядає людина, яка надто довго тягне чужий тягар і вже не пам’ятає, навіщо його взяла.
— Я не для цього брав, — хрипко сказав Сергій. — Хотів дізнатися, які в тебе документи.
— Тепер дізнався.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.