Мільйонер випадково зустрів в аеропорту колишню прибиральницю з близнюками. Але коли він наблизився

Коли Марина з’явилася на дальньому кінці пляжу під руку з Галиною, Андрій ледь не забув, як дихати. Світле волосся вільно лежало на плечах, між пасмами біліли маленькі квіти. В очах блищали сльози, а усмішка була така ясна, що тривога на кілька митей відступила.

— Гарнішої нареченої я не зустрічала, — прошепотіла поруч тітка Віра.

Марина йшла піском повільно. По обидва боки стояли люди, які стали їй родиною в найтяжчий період життя. Хтось витирав очі, діти тримали зібрані вранці квіти, рибалки незграбно поправляли святкові сорочки. Це весілля було простим, але в кожній прикрасі відчувалися чужі руки й щира турбота.

Чоловік років п’ятдесяти, який проводив церемонію, теж перейнявся спільним хвилюванням. Він дочекався, коли Марина стане поруч з Андрієм, і заговорив тепло, без зайвої офіційності.

— Андрію Коваленку, чи згодні ви взяти Марину Черненко за дружину, кохати й шанувати її в радості й печалі, у достатку й нужді, у хворобі й здоров’ї, зберігаючи вірність до кінця життя?

Андрій дивився лише на Марину. У пам’яті промайнули холодна підлога аеропорту, її недовіра, перші порізи від сітки, дитяче «тату» і місячна ніч, коли вона нарешті зізналася в коханні.

— Згоден, — відповів він твердо.