Життя без прикрасЗаперечити не вдалося. Він мав рацію. Ірина вже не пам’ятала, чи давно хтось помічав її біль раніше, ніж вона сама звертала на нього увагу.
— Дякую, — сказала вона несподівано тихо. — А де Таня?
— Відбуває покарання, — зітхнув Віктор. — Генерала моїми шкарпетками нагодувати збиралася. Тепер удома обмірковує свою поведінку. Тобто малює. Для неї це одне й те саме.
Він указав на своє вікно. Над підвіконням виднілася світла маківка.
Уночі Ірину розбудив стукіт. Годинник світився — була вже початкова пора третьої; у темній кімнаті знову пролунали квапливі, відчайдушні удари у вікно. Вона накинула кофту й визирнула. За склом біліло обличчя Віктора.
— Ірино, вибачте… — Голос у нього зривався. — Таня горить. Годину тому жарознижувальне дав, температура зовсім не спадає. Я вже не знаю, що робити. Швидку викликав, але кажуть, довго добиратися, район великий.
— Зараз прийду.
Через три хвилини Ірина сиділа біля дитячого ліжечка. Розчервоніла Таня тихенько скиглила, очі блищали. Ірина торкнулася її чола, взяла за руку, перевірила пульс. Посвітивши телефоном, оглянула горло.
— Коли почалося? Що давали, скільки? Пила вона? Блювання не було?
Віктор плутався у відповідях, збивався. Таким Ірина його ще не бачила: зазвичай спокійний, глузливий сусід стояв із розкуйовдженим волоссям посеред дитячої, розгубившись. Від надії, з якою він на неї дивився, їй стало ніяково.
— Поки нічого страшного не бачу, — сказала вона. — Горло червоне. Найімовірніше, застуда. У дітей буває така висока температура. Давайте розбиратися.
Товсту ковдру, в яку батько закутав Таню з головою, Ірина відкинула. Залишила дівчинку в маєчці, прикрила легким простирадлом і попросила теплої води та рушників. Обтираючи гарячі ручки й ніжки, давала потроху пити. Увесь цей час тихо, лагідно балакала — про Генерала, Жужу, їхні пошуки скарбу.
— Тітко Ірино… Ти не підеш? — прошепотіла Таня.
— Не піду, — пообіцяла вона.
До четвертої ранку жар потроху спав. Дівчинка більше не скиглила. Ухопившись за Іринин палець, вона заснула й тихенько засопіла.
Літня втомлена фельдшерка, яка приїхала на швидкій, оглянула дитину, схвалила все зроблене й звеліла найближчими днями показатися педіатрові. Після її від’їзду Віктор сів біля ліжечка й затулив обличчя долонями.
— Дякую вам, — глухо промовив він. — Без вас я б збожеволів.
— Упоралися б. Уночі завжди страшніше.
За вікном уже сіріло, десь удалині прокричав півень. Вони залишалися в напівтемній дитячій. Таня спала, усе ще тримаючи Ірину за палець, і та не наважувалася вивільнити руку.
— Ви з Танею вдвох… Ви сам її виховуєте? — запитала Ірина майже пошепки.
Віктор не одразу відповів. Посидів, усе ще затуляючи обличчя руками, потім опустив їх.
— Уже три роки. Марина пішла, коли Тані було два. Я тоді свою справу починав: грошей немає, ночами працюю. А їй хотілося жити нормально — машину мати, у відпустку за кордон їздити. Сказала, що з мрійником жити втомилася. Знайшовся чоловік, який міг дати їй усе це, до нього й пішла. — Він ненадовго замовк. — Доньку зі мною залишила. Запевняла, що для всіх так краще. Тепер хіба що на день народження іноді зателефонує.
— Вибачте мені…
— Вам же за що вибачати? — Віктор знизав плечима. — Давно вже все було. Таня зі мною, це головне. Спочатку здавалося, не витягну сам. А потім нічого, витягнув. От тільки захворіє вона вночі — і я знову як дурень панікую.
— Як батько ви панікуєте. Не як дурень.
Він підвів очі на Ірину.
— А у вас? Мабуть, і ви не без причини відпустку в мами проводите. Сама.
Ірина всміхнулася. Можна було віджартуватися, можна — збрехати, але зараз їй не хотілося ні того ні іншого.
— Сім років я була заміжня. За Андрієм. Дитину хотіла… А в нього завжди знаходилося, чого ще почекати: ремонт закінчимо, машину купимо, на ноги станемо. Ну я й чекала. На дві ставки працювала, усе зароблене у квартиру вкладала, у ремонт. Вона на його матір була оформлена. Тільки я тоді про це не думала: ми ж сім’я. А одного разу він оголосив, що йде. Зустрів іншу, молодшу. І вона вже вагітна від нього.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравился рассказ